довічний

ДОВІ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який не має початку і кінця; споконвічний, одвічний.

Сонце! Сонце! се тебе, довічний світе, стрічаючи, вітає земля (Мирний, IV, 1955, 308);

Люблю я її [осінь] й за те, що коли опадає в садку пожовкле листя, ..стають видніше довічні зорі (Вас., Незібр. тв., 1941, 235).

2. Який існує постійно, не зникає; вічний.

[Кіндрат Антонович:] Їдь, куди тебе веде твоя думка, довчайся, вишукуй довічної правди (Кроп., II, 1958, 342);

// Не обмежений яким-небудь строком; безстроковий.

Радянська держава передала в безкоштовне довічне користування колгоспів понад 600 тис. га землі (Вісник АН, 3, 1957, 33);

// Який до кінця життя займається тим самим.

Ягайло і польські пани в 1392 р. за угодою.. змушені були визнати Вітовта довічним правителем Литовського князівства (Іст. УРСР, І, 1953, 110);

// Який продовжується, триває до кінця життя.

[Неофіт-раб:] Утомлені своїм довічним рабством, вони [раби] гадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї (Л. Укр., II, 1951, 238);

Він [Щорс] Іллічу в житті своїм На вірність присягав довічну (Шер., Дорога.., 1957, 125).

3. Який живе, існує, триває з давніх часів або дуже довго.

Віє од неї [панночки], як од довічних борів Полісся, таємною тишею, чарами-дрімотами (Вас., І, 1959, 229);

Саме в нашій великій Батьківщині.. вперше комунізм починає перетворюватися з довічної мрії людства в реальність (Рад. Укр., 7. XI 1960, 4).