додаток

ДОДА́ТОК, тка, ч.

1. рідко. Дія за знач. додава́ти, дода́ти 1-3.

2. Те, що додається, служить доповненням до чого-небудь.

Молода, напрочуд гарна, Кароока та струнка, Швидкометна, наче сарна, Мов тополенька гнучка Весь малюнок без додатка, Бо нема чого додать (Граб., І, 1959, 350);

Невеликий додаток його [рідкого скла] зміцнює грунти, робить водонепроникними фундаменти, прискорює твердіння бетону (Рад. Укр., 27.111 1957, 3);

// Книга, брошура і т. ін., що додається до передплатного видання і разом з ним надсилається передплатникам.

Вона.. читала додатки до «Ниви», але тільки романи та повісті (Н.-Лев., IV, 1956, 82);

Ще в молодості він [Я. Галан] брав участь у додатку до журналу «Вікна» — «Жива сцена», що видавався на допомогу самодіяльним робітничим і сільським драматичним гурткам (Іст. укр. літ., II, 1956, 609);

// Невеликі замітки, дописки, доповнення до статті, твору, книги, протоколу і т. ін. — все те, що не ввійшло в основний текст.

Щодо справи каталога українських книжок.., то як він буде у Вас в рукописі готовий, пришліть мені, а я, зробивши додатки, знов пришлю вам (Л. Укр., V, 1956, 374);

— Будуть які додатки чи зміни? Нема? Добре (Кучер, Трудна любов, 1960, 92).

У (в, на) дода́ток — до того, що вже є; додатково.

Ніч уже зовсім налягла на землю, а в додаток ще й туман піднімався (Мирний, II, 1954, 239);

А на додаток ще застрайкували портові робітники (Панч, Гарні хлопці, 1959, 16).

3. грам. Другорядний член речення, який перебуває в об’єктних відношеннях з підпорядковуючим членом і виражається формами непрямих відмінків іменників та їх еквівалентів.

Додатком називається другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Грам. укр. мови, II, 1957, 37).