додача
ДОДА́ЧА, і, ж.
1. Дія за знач. додава́ти, дода́ти 1.
Подав [князь] букет Гані, з додачею компліментів (Н.-Лев., І, 1956, 163);
Додача грошей; Додача продуктів.
2. Те, що додається.
— Слід організувати міжрайонний обмінний пункт для таких [нездатних господарювати] голів. Щоб район з районом мінявся такими головами. Можна й додачі давать… (Вишня, І, 1956, 395).
У (в, на) дода́чу — до того, що вже є; додатково.
— Перед шлюбом дам йому або дочці банкову розписку на дві тисячі карбованців, ще й дім в додачу (Н.-Лев., IV, 1956, 346);
Він цілу ніч лаяв жінку, а коли лайка не допомагала, давав доброго стусана на додачу (Кол., Терен.., 1959, 32).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- додача — дода́ча іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- додача — -і, ж. 1》 Дія за знач. додавати, додати 1). 2》 Те, що додається. На додачу — до того, що вже є; додатково. Великий тлумачний словник сучасної мови
- додача — див. добавка Словник чужослів Павло Штепа
- додача — див. добавка Словник синонімів Вусика
- додача — ДОДА́ТОК (те, що додається до чого-небудь, доповнює щось), ДОПО́ВНЕННЯ, ДОВЕ́РШЕННЯ, ПРИДА́ТОК, ДОДА́ЧА розм., ПРИДА́ЧА розм., ПРИВІ́СОК розм., ГАК розм., ПРИЧИ́НОК зах.; ДОВА́ЖОК розм. (перев. про щось зайве, непотрібне). Словник синонімів української мови