домовляти
ДОМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОМО́ВИТИ, влю, виш; мн домо́влять; док.
1. перех. і без додатка. Закінчувати говорити; висловлюватися, доводити розмову до кінця.
Домовляючи, пан Грохольський попрощався з дружиною і шурином (Тулуб, Людолови, І, 1957, 14);
Панночка не дала неньці домовити. Вона обвила її руками (Л. Янов., І, 1959, 124);
*Образно. Отак у Скутарі козаки співали; Співали, сердеги, а сльози лились; Лилися козацькі, тугу домовляли (Шевч., І, 1951, 199).
2. перех. Умовлятися з ким-небудь про щось.
— А де ж мама, Даньку? — Мамі земля спати не дає. —Брат посміхнувся. — Побігли коня домовляти на весну (Гончар, Таврія.., 1957, 483).
3. неперех., рідко. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь; докоряти.
— Не сором тобі в коршмі сидіти, Маєш ти дома жінку і діти. На, пий горівку [горілку] та не домовляй, Або іди к бісу, нас не забавляй (Чуб., V, 1874, 1099).
Значення в інших словниках
- домовляти — домовля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- домовляти — -яю, -яєш, недок., домовити, -влю, -виш; мн. домовлять; док. 1》 перех. і без додатка. Закінчувати говорити; висловлюватися, доводити розмову до кінця. 2》 перех. Умовлятися з ким-небудь про щось. 3》 неперех., рідко. Виражати своє невдоволення з приводу чого-небудь; докоряти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- домовляти — Докоряти, дорікати Словник застарілих та маловживаних слів
- домовляти — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ... Словник синонімів української мови
- домовляти — Домовля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. домовити, -влю, -виш, гл. 1) Договаривать, договорить. Сльози лились, лилися козацькі, тугу домовляли. Шевч. 56. 2) Договаривать, договорить, нанимать, нанять. 3) Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. Словник української мови Грінченка