доносити

ДОНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., ДОНЕСТИ́, су́, се́ш; мин. ч. доні́с, донесла́, ло́; док.

1. перех. Несучи, доставляти кого-, що-небудь кудись.

Не будь дужих Горпининих рук, багато хто не дійшов би до бази, — Горпина доносила поранених на руках (Ю. Янов., II, 1958, 351);

І вже ледви [ледве] я.. Донесла до хати — Оту воду… (Шевч., І, 1951, 294);

Явдоха не пам’ятає, як вона донесла свою здобич (Донч., III, 1956, 10);

*Образно. Проте хоч пізно, а був би таки дома сьогодні — ще донесли б ноги (Головко, II, 1957, 178);

// Робити чутним, відчутним і т. ін. (звук, запах).

Вітер доносив звідти уривки жвавої коломийки (Коцюб., І, 1955, 188);

З степу подихає духмяний вітер, доносить аж сюди на берег ніжний аромат дозрілого винограду та динь (Збан., Сеспель, 1961, 146);

// перен. Робити що-небудь доступним, зрозумілим.

Він умів так доносити кожне своє слово до їх свідомості, що хлопці нетерпляче чекали кожної нової зустрічі (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 23);

У Чорногора був приємного тембру голос; крім того, він зумів розкрити й донести драматизм сцени (Дмит., Наречена, 1959, 176);

// перен. Передавати що-небудь іншим.

Кожне слово хоче щось важливе розповісти, проскочити через цензуру, донести до рідних місць правду (Ю.Янов., V, 1959, 176).

2. перех. і неперех., про що, з спол. щ о. Повідомляти кому-небудь про щось.

Параска прийшла додому і напустилася на Галю: ти туди ходиш, ти все, що не робиться у нас, їм доносиш… (Мирний, IV, 1955, 77);

Вона [розвідка] час від часу доносила, що ворога близько нема (Десняк, І, 1955, 285);

Ось одного разу чує Граф лихі, тривожні вісті, Донесла йому сторожа, Що не все спокійно в місті (Л. Укр., І, 1951, 380);

Розвідка донесла про скупчення на цій дільниці ударних військ прориву з танками й авіацією (Кучер, Чорноморці, 1956, 79).

Доно́сити (донести́) у ву́ха кому — те саме, що Вно́сити (внести́) у ву́ха ( див. вно́сити).

Кожне слово Гаріфуліна повинен він, Юлдаш, доносити баєві у вуха (Донч., 1,1956, 138).

3. неперех., на кого і без додатка. Таємно подавати кому-небудь (перев. керівним особам) відомості із звинуваченням кого-небудь у чомусь.

Ісправник аж просить. Щоб нікого не пускали, 1 в Чигирин доносить (Шевч., І, 1951, 306);

[Андрій:] Доносити на вас я, звичайно, не збираюся. Це не в моїх правилах (Мороз, П’єси, 1959, 262).

ДОНО́СИТИ див. доно́шувати.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me