1. Словник української мови в 11 томах

допитливий

ДОПИ́ТЛИВИЙ, а, е. Який хоче, намагається про все дізнатися, все зрозуміти.

Допитливий Данилко про все хотів знати і не давав спочинку Мирославові (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 172);

Допитливий, вразливий і цікавий на все, Тарас не вдовольнявся звичайними забавками своїх ровесників (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 5);

Нові завдання тривожили його допитливий мозок (Донч., І, 1956, 369);

// Який виражає бажання, прагнення про все дізнатися (про очі, погляд і т. ін.).

Владко кинув на брата довгий, допитливий погляд, від якого Начко аж обличчя відвернув (Фр., VI, 1951, 246);

Вона, як могла, крилася від допитливих очей матері (Шиян, Баланда, 1957, 224);

На порозі кабінету в допитливій позі заявилася молода чорнява жінка (Кач., І, 1958, 417).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. допитливий — (який прагне багато дізнатися) цікавий, доскіпливий. Словник синонімів Полюги
  2. допитливий — допи́тливий прикметник Орфографічний словник української мови
  3. допитливий — Цікавий, доскіпливий, спраглий <�жадущий> знань, жадібний знати; (погляд) пильний, запитливий. Словник синонімів Караванського
  4. допитливий — [допитлиевией] м. (на) -вому/-в'ім, мн. -в'і Орфоепічний словник української мови
  5. допитливий — -а, -е. Який хоче, намагається про все дізнатися, все зрозуміти. || Який виражає бажання, прагнення про все дізнатися (про очі, погляд і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. допитливий — ДОПИ́ТЛИВИЙ (який прагне про все дізнатися, все зрозуміти; властивий такій людині), ЦІКА́ВИЙ, ЗНАТТЄЛЮ́БНИЙ, ДОСКІ́ПЛИВИЙ розм. Удумливий, до всього цікавий, допитливий (Мусій) ..Оце й до них ходить хіба не з тієї допитливості (А. Словник синонімів української мови
  7. допитливий — Допи́тливий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. допитливий — Допитливий, -а, -е Пытливый. Мати все те бачила допитливим оком. Левиц. Пов. 257. Словник української мови Грінченка