достеменно

ДОСТЕМЕ́ННО, розм.

1. Присл. до достеме́нний.

Не знаю, як воно вже достеменно було, але раптом Маківка зник з села (Чаб., Катюша, 1960, 167);

Дівчата мовили: — Маріє! Глянь на стелю, достеменно ти! (Шер., Дружбою.., 1954, 99);

Граф дуже здивувався тим словам, признався.. до синів, що були на нього достеменно схожі, і спитав розгублено: — Як же се могло статися? (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 235).

2. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження впевненості в чому-небудь.

Катерина, достеменно, як кілька хвилин тому Слава, не могла повірити, що це Суліман (Вільде, Сестри.., 1958, 401).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. достеменно — достеме́нно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. достеменно — пр., справді, дійсно; (схожий) достоту, око-в-око; ВСТ. якраз так, саме так, точнісінько так; (знати) як своїх п'ять пальців, ф. як облупленого. Словник синонімів Караванського
  3. достеменно — [достеимен:о] присл. Орфоепічний словник української мови
  4. достеменно — розм. 1》 Присл. до достеменний. 2》 у знач. вставн. сл. Уживається для вираження впевненості в чому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. достеменно — достеме́нно 1. по-справжньому, дійсно (ср, ст) 2. такий самий, дуже схожий: Ти достеменно, як батько (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. достеменно — див. безумовно; мабуть Словник синонімів Вусика
  7. достеменно — НАПЕ́ВНО (НАПЕ́ВНЕ) (у повній відповідності до дійсності, до справжнього стану речей), ПЕ́ВНО (ПЕ́ВНЕ рідше), ТО́ЧНО, ДОСТОВІ́РНО, ДОСТО́ТУ, ДОСТЕМЕ́ННО, НЕСТЕМЕ́ННО розм., ДОСТО́ТНО рідко. Про це дехто догадувався, дехто і напевне знав (А. Словник синонімів української мови
  8. достеменно — Достеме́нно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)