дружинник

ДРУЖИ́ННИК, а, ч. Член дружини (в 3, 4 знач.).

Не шкодували оборонці Арсеналу ні праці, ні крові. Сімдесят одну годину не сплять дружинники (Довж., І, 1958, 59);

— Мабуть, до клубу підем, на молодіжний вечір? — Ні, — відповів слюсар. — У нас ввечері патрулювання по вулицях міста, я ж дружинник (Рад. Укр., 6.I 1960, 3);

Дружинники жили разом з князем, харчувалися з його столу, одержували від нього коней і зброю (Іст. середніх віків, 1955, 6).