друкар
ДРУКА́Р, я́, ч. Фахівець друкарської справи, поліграфічного виробництва.
Він [Вахтанг VI] перший завів у Тбілісі друкарню [1709 р.], запросивши друкаря Михайла Степанова (Видатні вітч. географи.., 1954, 24);
// Той, хто працює в друкарні.
За два місяці від дня Лютневої революції перестрайкували вже і металісти на великих заводах.., і друкарі всіх міських друкарень (Смолич, Мир.., 1958, 50);
Писатиму [переклади] на перестанках, а то для друкарів отаке тремтяче писання, певне, не дуже приємне (Л. Укр., V, 1956, 412);
// спец. Той, хто працює в друкарському цеху.
Він виконує обов’язки складача і друкаря.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- друкар — друкар – друкарка Особливістю першого з цих іменників є те, що робітницю друкарського цеху, як і робітника, також називають друкарем, а не друкаркою, як слід було б чекати. Наприклад, “Моя сестра працює на книжково-журнальній фабриці друкарем”. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- друкар — друка́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- друкар — -я, ч. Фахівець друкарської справи, поліграфічного виробництва. || Той, хто працює в друкарні. || спец. Той, хто працює в друкарському цеху. Великий тлумачний словник сучасної мови
- друкар — Друка́р, -ря́, -ре́ві, -ре́м, -ка́рю! -карі́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)