1. Словник української мови в 11 томах

друїд

ДРУЇ́Д, а, ч. У стародавніх кельтів — жрець.

Атта Троль реве: — Сей камінь — Се олтар; отут друїди, Ще за часів бузувірства, Для богів — людей вбивали (Л. Укр., IV, 1954, 152).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. друїд — друї́д іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. друїд — Жрець кельтський Словник чужослів Павло Штепа
  3. друїд — Друї́д, -да; друї́ди, -дів (жрець) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)