дрімучий

ДРІМУ́ЧИЙ, а, е.

1. Дуже густий, непрохідний, непроглядний (про ліс, бір і т. ін.).

Сумно шепче ліс дрімучий, Ворони літають І, здається, своїм криком Бурю накликають (Рудан., Тв., 1956, 74);

Нам, що були родом з Карпат або з передгір’я Карпатського, ліси дрімучі не дивина (Мур., Бук. повість, 1959, 54);

// Дуже буйний, розкішний, густо порослий.

Широко розкривши сірі очі, розтуливши рота, Алік зачудовано дивився дідові в його дрімучі вуса (Вол., Самоцвіти, 1952, 18);

*Образно. За віщо [вигнали Валерика зі школи]? За один тільки намір іти у плавні, ..за оті «крамольні» читання, які тільки й могли освітити перед ним дрімучі нетрі життя?! (Гончар, Таврія.., 1957, 86).

2. рідко. Який перебуває в стані спокою, не виявляв діяльності.

Не згадуй нам [співець] про вічну млу труни… Клич до життя, буди дрімучі сили! (Граб., І, 1959, 387);

Завзята борня потопаючого народу порушила злегенька й Славкову дрімучу душу (Март., Тв., 1954, 301).