дужий

ДУ́ЖИЙ, а, е; вищ. ст. ду́жчий.

1. Який має велику фізичну силу; сильний.

На лихо собі Корній вдався парубком гарним, — високий, дужий, у плечах широкий (Л. Укр., III, 1952, 559);

Дужі коні не йшли, а бігли, й з-під полички плуга виверталася масна скиба (Чорн., Визвол. земля, 1959, 201);

Отроша схопив дужими руками Трохима за комір і поставив на ноги (Десняк, І, 1955, 429).

2. Дуже великий, значний щодо сили, ступеня вияву і т. ін.

Далеко, далеко в зеленому степу лунає дужий баритон вівчаря (Н.-Лев., III, 1956, 315);

Дужий степовий вітер дув поривами, знімаючи куряву понад шляхом (Смолич, V, 1959, 588);

Раптом дужий стусан у спину урвав мої думки (Кол., На фронті.., 1959, 196);

Дужий потік повітря зірвав з Безвіконного кепку (Донч., І, 1956, 480).

3. Який має велику силу, авторитет, вплив; могутній.

Ой, прослалась доріженька Від Дніпра до Ужа — Тепер наша Україна Велика та дужа (Укр.. думи.., 1955, 541);

Вінок безсмертя сплітайте, сестри! Поета славить країна дужа..! (Рильський, II, 1960, 124).

4. у знач. ім. ду́жі, жих, мн. Люди з твердим, стійким, вольовим характером.

Покоління дужих не здолати! (Уп., Вітчизна миру, 1951, 46).

5. Фізично здоровий, не хворий.

Дядина все коло мене клопочеться. — Нічого, тіточко, — кажу їй. — ..Я дужа, зовсім дужа (Барв., Опов.., 1902, 68);

Бажаю Вам якнайбільше здоров’я. Будьте веселі й дужі (Коцюб., III, 1956, 250).