думка

ДУ́МКА, и, ж.

1. Те, що з’явилося в результаті міркування, продукт мислення.

І свої думки, і його солодкі слова склались в її серці, як сплетені квітки в віночку (Н.-Лев., III, 1956, 340);

Перша його думка була побачити Настю та дізнатись від неї, що се таке сталося (Коцюб., І, 1955, 24);

// Припущення, передбачення.

— Ні, брати! — відповів їм Микула, якого злякала сама думка проте, що вони, сини старійшини, підуть.. до князя (Скл., Святослав, 1959, 25);

Вустимкові стає страшно від думки, що туди [в глинище] можна впасти (Багмут, Опов., 1959, 11);

// Намір, замисел, задум.

Спитай [Галочку] об чім-небудь, зараз зирк з-під своїх війок — вже й догадалася, з якою думкою питають її, вже такий і одвіт дасть (Кв.-Осн., II, 1956, 316);

В пана була думка й справді оддати Джерю й Кавуна в москалі (Н.-Лев., II, 1956, 191);

// Знання в якій-небудь галузі.

На «Запоріжсталі» особливо виразно показала свою творчу дозрілість радянська інженерна думка (Літ. газ., 1.1 1948, 2).

◊ Дохо́дити (дійти́) [до] ду́мки див. дохо́дити;

Ду́мкою багаті́ти — потішати себе намірами, задумами.

Розумний б’є на те, що справді в нього є, А дурень думкою, як кажуть, багатіє (Гл., Вибр., 1957, 171);

Думки́ забіга́ють напере́д див. забі́гти;

Ду́мкою забіга́ти напере́д див. забіга́ти;

Ду́мка запада́ла (запа́ла, прихо́дила, прийшла́, лі́зла, влі́зла і т. ін.) — думка з’являлася, виникала.

Якщо вам западала у голову така думка, то геть женіть її від себе (Мирний, V, 1955, 385);

— А що, як поїхати в «Зорю»? — прийшла йому в голову раптова думка (Тют., Вир, 1964, 99);

Ця думка припливла йому до голови під час обіду (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 63);

За́дня ду́мка див. за́дній;

Заліта́ти (залеті́ти) в думка́х (ду́мкою, думка́ми) див. заліта́ти¹;

Зво́дити (звести́) доку́пи думки́ див. зво́дити;

Зв’я́зувати (зв’яза́ти) доку́пи (в одне́ ці́ле) думки́ див. зв’я́зувати;

Каза́ти (говори́ти і т. ін.) собі ́на (в) ду́мці (думка́х) — міркувати, думати.

Поглядаючи на своє зібрання, казала [відьма] собі на думці: — Є усяке; не піду до людей позичати (Кв.-Осн., II, 1956, 189);

Я був невимовно щасливий і в думці собі говорив: ага! ага! (Коцюб., II, 1955, 255);

На мою́ (його́, ва́шу і т. ін.) ду́мку; По мої́й (його́, ва́шій і т. ін.) ду́мці, у знач. вставн. сл. — указують, кому належить думка.

Сьогодні мав цілу баталію з редактором.. На його думку, стаття написана нецензурно (Коцюб., III, 1956, 168);

Від сього, по моїй думці, багато залежить, як має обернутися справа (Л. Укр., V, 1956, 21);

На думку Федоренка, до ворожої застави лишилося яких-небудь півтораста кроків (Кач., Вибр., 1953, 382).

2. Відображення об’єктивної дійсності в поняттях, судженнях, висновках; процес мислення.

Думка її уперто працювала в одному напрямку: вона пригадувала все, що чула в дитячих літах про відьом (Коцюб., І, 1955, 279);

Геніальна думка Леніна напружено працювала над всією сукупністю найскладніших питань нової історичної епохи — епохи імперіалізму (Біогр. Леніна, 1955, 142);

Франко — поет боротьби і труда, поет глибокої думки і невтомної пристрасті (Рильський, III, 1956, 111).

◊ Ви́кинути з ду́мки; Поки́нути ду́мку — перестати думати про кого-, що-небудь, забути кого-, що-небудь.

Літ, може, п’ятнадцять, як пішов [Остап] на Дін. Уже його й з ревізії викинули, не тільки з думки (Мирний, II, 1954, 38);

Треба було покинути думку про якесь справжнє діло серед свого люду, у рідній країні (Коцюб., І, 1955, 223);

Ма́ти (є, було́) на ду́мці — думати про кого-, що-небудь.

Ще за панської Польщі Євстафій мав собі на думці: Касіян Скиба — комуніст, бо хоче людям добра… (Чорн., Пісні.., 1958, 10);

Хима знала, чого сумує старий, що в нього на думці (Коцюб., І, 1955, 90);

Не йде́ на ду́мку — не хочеться думати, згадувати про кого-, що-небудь.

Не їла [Ївга] з самого ранку нічогісінько.. Нічого й на думку не йде! (Кв.-Осн., II, 1956, 273);

Не ма́ти (не було́) на (в) ду́мці — не думати про що-небудь, не допускати чогось, не мати наміру що-небудь робити.

Вона ніколи і в думці не мала почути таке від сина (Мирний, І, 1954, 158);

В той день Ерік і на думці не мав, що незабаром Олесь стане найближчим його другом (Панч, Ерік.., 1950, 6);

Не схо́дити (не вихо́дити, не йти і т. ін.) з ду́мки — весь час думати, не забувати про кого-, що-небудь.

Мені з думки не сходить Оксана з її істерією (Л. Укр., V, 1956, 414);

Дівчина в його з думки не йшла (Вовчок, І, 1955, 351);

Спада́ти (спа́сти, запада́ти, запа́сти, прихо́дити, прийти́, сплива́ти, спливти́, наверта́тися, наверну́тися і т. ін.) на ду́мку кому — починати думати про кого-, що-небудь.

Став [солдат], озирнувся, щось спало на думку, і зник за горою (Довж., І, 1958, 35);

А він [Дмитро] і приходить на думку [Марті] точнісінько таким, як з Варивоном приходив (Стельмах, II, 1962, 342);

Ті́льки й ду́мки (на ду́мці) — постійно думати про кого-, що-небудь.

Сказано, як молоде, то й гадок не має; тільки й думки, як би погулять весело (Вовчок, І, 1955, 21);

Спокійно живе [графиня] серед панських вигод, їй тільки й на думці пишнота (Л. Укр., І, 1951,439);

Узя́ти на ду́мку — почати думати.

Він зараз узяв на думку, як би то йому свого сотника зовсім з’їсти (Кв.-Осн., II, 1956,188).

3. Те, чим заповнена свідомість.

У мене одна думка: як би нам нашу красну мову так високо підняти, як підняв її Шевченко у пісні (Мирний, V, 1955, 362);

Капітан ішов і йшов, не зупиняючися, все занятий своїми думками (Фр., VI, 1951, 413).

4. тільки мн. Система переконань, поглядів, уявлень.

Повної ідентичності в думках і почуттях двох дорослих і під різними впливами вихованих людей, я пересвідчена, не може бути (Л. Укр., V, 1956, 344);

Під час перебування гвінейської урядової делегації в Радянському Союзі відбувся обмін думками в різних питаннях радянсько-гвінейських відносин (Рад. Укр., 27 .VIII 1959, 1).

Грома́дська ду́мка — погляди широкої громадськості на що-небудь.

[В а ся:] Ми настоюємо, щоб у цьому питанні була зважена громадська думка інституту (Мик., І, 1957, 357).

5. Українська і польська народна пісня (лірична або епічна), часто журливого характеру.

Раз у неділю після обіду вийшов [дід] у садок і каже мені: — Хочеш, Орисю, я тебе навчу пісень і думок? (Стор., І, 1957, 101);

Він почав коломийкою, далі перейшов на тужливу думку (Фр., VIII, 1952, 33);

// Назва окремих розділів (частин) лірико-оповідального, музично-сценічного або інструментального твору;

// Назва деяких самостійних вокальних або інструментальних творів.

Ватя одчинила піаніно, сіла й почала награвати українські думки Завадського (Н.-Лев., IV, 1956, 114).