духовний

ДУХО́ВНИЙ, а, е.

1. Зв’язаний з внутрішнім психічним життям людини, моральним світом її.

[Орест:] Окрім того, для літературної роботи треба духовної рівноваги (Л. Укр., II, 1951, 52);

Невтомне піклування партії про виховання радянського народу привело до докорінної зміни його духовного обличчя (Ком. Укр., 11, 1959, 35);

// Зв’язаний з спільністю ідей, поглядів, прагнень і т. ін.

Народи наші [український, російський і білоруський] бували адміністративно розрізнені, але ніколи, ні за яких обставин не втрачали вони свідомості своєї духовної спільності (Рильський, III, 1956, 16);

// розм. Нематеріальний, нетілесний.

— За духовним хлібом нам нічого їздить в Європу! — обізвалась одна лиса голова (Н. —Лев., І, 1956, 564);

Творцем усіх матеріальних і духовних цінностей на землі є трудящий народ (Вол., Сади.., 1950, 185).

2. Стос. до релігії, церкви, належний їм; протилежне світський.

Графиня відповіла, що в бібліотеці таких духовних книжок нема, там усе світські (Донч., III, 1956, 47);

// Який готує служителів культу; який відає, управляє церковними справами.

— Тепер студенти з духовних академій чомусь вже не йдуть у ченці (Н.-Лев., III, 1956, 368);

Ні мати,.. ні тим більше батько — добросовісний чиновник духовної консисторії, не змогли.. пояснити дочці, що ж таке людське щастя (Ле, Міжгір’я, 1953, 22);

// Який є служителем релігійного культу.

— Адже ж я черничка, духовна особа, така сама, як і піп (Фр., IV, 1950, 80);

Наставник духовний наставно пощупав грішну курятину: чи хватить на суп дванадцяти апостолам (Ковінька, Кутя.., 1960, 5);

// Який належить, присвоюється і т. ін. служителям церкви.

Обидва [женихи] були кандидатами духовного сану, та не одного були походження (Кобр., Вибр., 1954, 7);

// у знач. ім. духо́вні, них, мн., розм. Служителі релігійного культу.

Я бачив духовних, що прилюдно обурювалися на кождого, хто посмів хоч несмілим слівцем осудити їх хиби (Фр., IV, 1950, 323);

Він знав, що в Терлецького не бувають духовні, а тільки панки (Н.-Лев., III, 1956, 57).

3. у знач. ім. духо́вна, ної, ж., заст. Те саме, що духівни́ця.

[Захарко:] Чи дома ж то старшина? Піду та й скажу, нехай пише духовну!.. (Кроп., II, 1958, 166).