дьоготь
ДЬО́ГОТЬ, гтю, ч. Темна густа в’язка смолиста з неприємним запахом рідина, що утворюється при сухій перегонці дерева, торфу, бурого та кам’яного вугілля.
Посадили [Марину] на набиту сміттям підрешітку, почали стригти довгу косу, мазати голову дьогтем, натикати пір’ям (Мирний, IV, 1955, 235);
З пнів та коріння.. гнав [Шембек] дьоготь, випалював поташ і скипидар (Смолич, Мир.., 1958, 179);
*У порівн. Засіли [Плачинда з Давидом] по самий драбиняк у чорному, як дьоготь, болоті (Стельмах, Хліб.., 1959, 105).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дьоготь — дьо́готь іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- дьоготь — [д’огот'] д'огт'у, ор. д'огтеим, м. (ў) д'огт'і Орфоепічний словник української мови
- дьоготь — Деготь — tar — Teer — продукт сухої перегонки деревини, торфу, бурого та кам’яного вугілля, сланців тощо. В’язка бура або чорна рідина; складна суміш органічних речовин. При сухій перегонці вугілля, торфу та ін. Гірничий енциклопедичний словник
- дьоготь — -гтю, ч. Темна густа в'язка смолиста з неприємним запахом рідина, що утворюється за сухої перегонки деревини, торфу, бурого та кам'яного вугілля. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дьоготь — Ложка дьогтю зіпсує бочку меду. Коли маленька прикрість псує велику і добру справу. Приповідки або українсько-народня філософія
- дьоготь — вли́ти в бо́чку ме́ду (в мед) ло́жку дьо́гтю. Зіпсувати все якоюсь незначною, але неприємною дрібницею. — Тарасенко наприкінці влив у бочку меду й ложку дьогтю: — А чи мав підліток злий умисел? (З газети). ква́цати (ква́цяти) дьо́гтем кого, що, згруб. Фразеологічний словник української мови
- дьоготь — Дьо́готь, дьо́гтю, -теві, -тем Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дьоготь — Дьоготь, -гтю м. = діготь. Тхне смолою та дьогтем. Левиц. І. Словник української мови Грінченка