1. Словник української мови в 11 томах

екзекутор

ЕКЗЕКУ́ТОР, а, ч.

1. У царській Росії — чиновник, який відав господарськими справами і наглядом за зовнішнім порядком у якій-небудь державній установі.

Екзекутор зігнувся і переступив поріг, за ним увійшов присяжний, а відтак Сівчук (Черемш., Тв., 1960, 56).

2. заст. Той, хто здійснював екзекуцію (у 1 знач.) або керував нею.

На землі корчився підліток-підпасич під жорстокою рукою екзекутора — літнього селянина, що під кожний удар приказував щось люто й загрозливо (Смолич, І, 1958, 53).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. екзекутор — Екзеку́тор: — податковий екзекутор: тут — чиновник, судовий виконавець [XIX] Зараз по жнивах приходить податковий екзекутор і забирає останню одежину, останню жменю збіжжя, а ти, бідний чоловіче, зі своїми дітьми, про мене, хоч у воду скачи!... Словник з творів Івана Франка
  2. екзекутор — екзеку́тор іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. екзекутор — Виконавець екзекуції; П. каратель, кат, вішатель, розпинатель. Словник синонімів Караванського
  4. екзекутор — -а, ч. 1》 У царській Росії – чиновник, який відав господарськими справами і наглядом за зовнішнім порядком у якій-небудь державній установі. 2》 заст. Той, хто здійснював екзекуцію (у 1 знач.) або керував нею. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. екзекутор — Екзеку́тор, -ра; -ку́тори, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)