жалкувати

ЖАЛКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. неперех. Те саме, що жалі́ти 2.

Жалкувала, що нікому їй розказати того усього, що охвицер [офіцер] казав батькові (Кв.-Осн., II, 1956, 319);

Юнак жалкував, що не зможе на довгий час залишитися в тайзі (Донч., III, 1956, 203);

// за ким — чим, по кому — чому, про що, об чім, рідко. Відчувати душевний біль, журитися за ким-, чим-небудь, про когось — щось.

Так та молодша [дочка] дуже за батьком жалкує (Укр.. казки, 1951, 185);

І не втомлювався [Марчевський]. Не жалкував за втраченими недоспаними ночами (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 133);

// Відчувати каяття.

О! вона не жалкуватиме, що покохала його… (Коцюб., І, 1955, 242);

Як Арсен жалкував, що торкнувся цієї теми (Дмит., Розлука, 1957, 249).

◊ Жалкува́ти на кого — бути незадоволеним ким-небудь; нарікати на когось.

[Лукерія Степанівна:] Ні на кого я так не жалкую, як на Марину, і досі плачусь на неї (Крон., 11,1958,248);

— Не жалкуй на старих та слабих (Тулуб, Людолови, І, 1957, 344).

2. перех. і без додатка. Те саме, що жалі́ти 1.

Усі, хто знав її, жалкували молоду, тиху молодицю (Вовчок, І, 1955, 366);

До стебла все погоріло.. Посходились жалкувати, Жалю завдавати (Шевч., II, 1953, 51).

3. перех., рідко. Те саме, що жалі́ти 3.

Не Вовка, а Овець тут треба жалкувати! (Бор., Тв., 1957, 134);

Не жалкував старий у роботі Тимофія, а Дмитрові дозволяв спати до самого сходу сонця (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 269);

Боєприпаси.. були розділені порівну між усіма мінометними підрозділами полку. Хома не жалкував. Хай усі користуються. Аби з толком (Гончар, III, 1959, 362).

◊ Не жалкува́ти [свої́х] ніг — те саме, що Не жалі́ти [свої́х] ніг ( див. жалі́ти).

Попереду в’ється дорога, якою судилося йти, не жалкуючи ніг (Уп., Вітчизна миру, 1951, 51).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жалкувати — жалкува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. жалкувати — Шкодувати, жаліти; (за ким) журитися; (на кого) бідкатися, нарікати; (кого) співчувати кому; (з ч. не) не берегти, не щадити, не оберігати. Словник синонімів Караванського
  3. жалкувати — [жалкуватие] -уйу, -уйеиш Орфоепічний словник української мови
  4. жалкувати — -ую, -уєш, недок. 1》 неперех. Те саме, що жаліти 2). || за ким – чим, по кому – чому, про що, об чім, рідко. Відчувати душевний біль, журитися за ким-, чим-небудь, про когось – щось. || Відчувати каяття. 2》 перех. і без додатка. Те саме, що жаліти 1). 3》 перех., рідко. Те саме, що жаліти 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. жалкувати — Не жалкуй на сусіда, коли спали до обіда. Не перекладай свою вину на інших. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. жалкувати — див. журитися; каятися Словник синонімів Вусика
  7. жалкувати — не жалі́ти (не жалкува́ти) (свої́х) ніг. Дуже багато ходити, бігати, незважаючи на втому. Катря не жаліла своїх ніг: скільки хапало духу, мчалася, спотикалася об груду, падала у високі кучугури снігу (Панас Мирний); Попереду в’ється дорога, якою судилося йти, не жалкуючи ніг (М. Упеник). Фразеологічний словник української мови
  8. жалкувати — БЕРЕГТИ́ (ощадливо витрачати або використовувати), ЗБЕРІГА́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (залишати про запас); ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛІ́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ розм., ЖА́ЛУВАТИ розм., рідше (неохоче, скупо витрачати що-небудь). — Док. Словник синонімів української мови
  9. жалкувати — Жалкува́ти, -ку́ю, -ку́єш за ким, про що Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. жалкувати — Жалкува́ти, -ку́ю, -єш гл. 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. ЗОЮР. II. 45. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. Левиц. І. 252. 2) — за ким, чим. Словник української мови Грінченка