жар

ЖАР, у, ч.

1. Розжарене вугілля, що горить без полум’я.

В хаті каганець блищить; Жар під піччю тліє (Бор., Тв., 1957, 61);

Архітектор клопотався вже біля чайника, ставив його до жару в піч (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 190);

*Образно. Вгорнула ліс волога мла. Згасила кленів жар… (Перв., І, 1958, 54);

*У порівн. Квіти в ньому [вінку] гаптовані всіма барвами, горять, мов жар (Кучер, Чорноморці, 1956, 442).

◊ Чужи́ми рука́ми жар загріба́ти — непорядно користуватися результатами чужої праці.

Я зостаюсь при моїй думці про «Громадський голос», себто, що дати на нього гроші, то все одно, що кинути їх у піч, сі панове, очевидно, хотять чужими руками жар загрібати, та ще щоб ті руки їм же платили (Л. Укр., V, 1956, 171);

— Легко йому [паничеві] чужими руками жар загрібати (Гончар, Таврія, 1952, 413);

Як (мов, на́че і т. ін.) на жару́ — те саме, що Як (мов, на́че і т. ін.) на жари́нах ( див. жари́на).

Сидить, як на жару (Номис, 1864, № 3190).

2. Сильне тепло, що йде від чого-небудь нагрітого або розжареного.

День був палкий-гарячий, а до того сонячного жару піддавали ще й гармати свого (Мирний, II, 1954, 131);

//рідко. Те саме, що жара́ 1.

Вже надвечір, як став стухать жар, повертались ми у село луговиною (Стор., І, 1957, 144).

Паші́ти жа́ром — бути гарячим, розгаряченим, виділяти тепло.

Потому наблизив [Гудзь] до нього [Андрія] свій безвусий червоний од пива вид, од якого пашіло жаром (Коцюб., II, 1955, 17);

Розпечений за день степ пашить жаром і вночі (Собко, Шлях.., 1948, 28);

Стволи гаубиць пашіли жаром від безперервної стрілянини (Кучер, Чорноморці, 1956, 37).

3. розм. Підвищена температура тіла при захворюванні.

Мені сьогодні легше, жару нема і я навіть гуляв на балконі (Коцюб., III, 1956, 431);

На другий день схопив його жар і кашель, кололо в грудях і в боці (Донч., III, 1956, 107);

// перен. Про збуджений стан людини, який викликається хвилюванням, страхом і т. ін.

У Солохи мороз і жар пробіг по тілу, серце застукало, думки помутнілися… (Мирний, І, 1954, 63);

Недобрі здогади.. проймали Нелю то холодним дрожем, то хворобливим жаром (Вільде, Сестри.., 1958, 362).

◊ Обсипа́ти (обси́пати) жа́ром; Ки́дати (ки́нути, вкида́ти, вки́нути) в жар — сильно хвилюватися від неприємних переживань, страху і т. ін.

Гната раз обсипає снігом, другий — жаром… Ах, це неправда!.. він не злочинець… (Коцюб., І, 1955, 76);

Від цих думок враз обсипало [Данила] жаром (Смолич, Мир.., 1958, 34);

[Ромодан:] Я під час пленуму нічого не відчував. Мене там кожну хвилину і в жар і в піт кидало… (Корн., II, 1955, 337).

4. перен. Про запальність, пристрасність, жагучість.

В вищій гімназії я кинувся з жаром до читання всякої всячини (Фр., 1, 1955, 13);

В твоїх словах, що ми в серцях лишили, пізнали ми любові й дружби жар (Сос., Солов. далі, 1957, 69).

◊ Дава́ти (да́ти) жа́ру — те саме, що жа́рити 3.

Бився [полк] з поляками, по-простому, по-донбасівському.., молотобійці кували гранатами, газівники давали жару з гвинтівок (Ю. Янов., II, 1958, 209);

— Факт, що мої вусачі [бійці] дали жару. А ти все кричав, що партачимо (Гончар, III, 1959, 62);

Завдава́ти (завда́ти, задава́ти, зада́ти) жа́ру — провчати кого-небудь, сварити і т. ін.

Чутно голоси з народу: «Ага! піймалися! Задасть тепер вам гуменя жару!» (Мирний, V, 1955, 81);

Із жа́ру [та] в по́лум’я — те саме, що З вогню́ [та] в по́лум’я ( див. вого́нь).

Недавно на другій женився [Авлет], Та, бач, в рахунку помилився, Із жару в полум’я попав (Котл., І, 1952, 252);

Піддава́ти (підда́ти, підсипа́ти, підси́пати) жа́ру — посилювати дію кого-, чого-небудь; надихати, спонукати до чогось.

Слухай: Жару піддають — Автоматні черги б’ють (Гірник, Сонце.., 1958, 122);

Не звісно, хто кому піддав жару: піч Марічці, чи вона печі: досить, що коло комина все кипіло (Коцюб., І, 1955, 265);

Коли скрипка починала підсипати жару й лоскотати танцюристі жили, молодиця не витримувала, зривалась з призьби, як чорний птах, і кидалась в танець (Коцюб., І, 1955, 375).