журба
ЖУРБА́, и́, ж.
1. Невеселий настрій, важкі почуття; печаль, смуток.
Журба — не сонце, а сушить добре (Укр.. присл.., 1955, 35);
*У порівн. Тече, мов журба, тиха річка Сула… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 131).
Журба́ бере́ (взяла́, обніма́є, обняла́) кого;
Журба́ наляга́є (налягла́) на кого — важкі почуття, туга, печаль охоплюють кого-небудь.
Не звикну я ніколи жити в цій оселі… журба мене бере (Н.-Лев., III, 1956, 349);
На Чіпку налягла ще гірша журба, ще міцніше вповивав його смуток (Мирний, II, 1954, 65);
Журба́ з’ї́ла (зсуши́ла) кого — великі переживання, туга, печаль негативно вплинули на фізичний та моральний стан кого-небудь.
Ох, не пісні, не уроки — Журба мене з’їла! (Бор., Тв., 1957, 95);
Стара то й на страву дивитися не може, нічого не їсть, не п’є, зовсім журба зсушила (Горд., II, 1959, 19);
З (від) журби́ — через важкі почуття, сильні переживання.
Ніде ж мені подітися. Я від журби згину! (Пісні та романси.., II, 1956, 43);
Якась молода молодиця, свіжа й рум’яна, збожеволіла з журби та горя, бо перепечалилась (Н.-Лев., II, 1956, 243);
Навести́ журбу́ на кого — засмутити кого-небудь, заставити когось сумувати, тужити.
Ці слова навели на Марію журбу (Н.-Лев., II, 1956, 93);
У журбі́ — охоплений важкими почуттями, переживаннями.
— Під балкон, своєї донни Кожен вечір я приходжу, І в журбі тяжкій, в зітханнях Цілу нічку я проводжу (Л. Укр., І, 1951, 370).
2. Обставини, що викликають важкі почуття, сильні переживання, печаль, смуток.
[Роман:] Не сам себе чоловік засмучує, а пригода: бажаєш супокою, а натрапиш на журбу (Кроп., II, 1958, 19);
Кожна хата має свою журбу, своє горе (Коцюб., І, 1955, 436);
Сів [Іван], заплакав ревно з горя, Та й в шинок подавсь од моря, Та й запив на всю губу, Та й забув свою журбу (Перв.. II, 1958,492).
Вилива́ти (ви́лити) свою́ журбу́ — ділитися з ким-небудь своїм горем, розповідати про ті важкі обставини, що викликають смуток, тугу, печаль.
Порається [Уляна] коло печі, виймає хліб і тим часом сердито виливає свою журбу й злість сусідці (Коцюб., І, 1955, 437).
Значення в інших словниках
- журба — журба́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- журба — див. сум Словник синонімів Вусика
- журба — (в душі) зажура, смуток, сум, туга, печаль, р. жаль, с. скорбота, скруха; (турбота) гризота, уболівання; З. жалобна хустка; жур, жура, журбота, журіння. Словник синонімів Караванського
- журба — -и, ж. 1》 Невеселий настрій, тяжкі почуття; печаль, смуток. 2》 Обставини, що викликають тяжкі почуття, сильні переживання, печаль, смуток. Великий тлумачний словник сучасної мови
- журба — Бузьок на хаті, а журба в кімнаті. Не все те добре, що показується добрим. Бузьки люблять звивати собі гнізда на хатах, де панує спокій. Журба — журбі не рівна. Є більші й менші клопоти. Журба їсть людину, як ржа залізо. Приповідки або українсько-народня філософія
- журба — СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯ книжн., ЗАЖУ́РА поет., СУХО́ТА фольк., ЖУРБО́ТА розм., МІНО́Р розм. Словник синонімів української мови
- журба — Журба́, -би́, -бі́, -бо́ю, -бо́! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)