журити
ЖУРИ́ТИ, журю́, жу́риш, недок., перех.
1. Викликати в кого-небудь важкі почуття, невеселий настрій; печалити, засмучувати.
Одно й журило їх, що діток господь не дає (Вовчок, І, 1955, 65);
*Образно. Журить осінь-сухітниця сонечко, бо нема в ній весняних надій (Л. Укр., І, 1951, 226).
2. Викликати занепокоєння; хвилювати.
Журить мене все-таки сей переклад Берна, дерев’яний він такий (Л. Укр., V, 1956, 168).
3. рідко. Указувати кому-небудь на його помилки, недоліки, неправильні вчинки, висловлювати своє незадоволення з приводу чогось.
Мати хитала головою й журила сина. — Хіба ж можна отак робити? Що ж із вас буде, як повиростаєте, коли ось дітьми вже воюєте? (Головко, II, 1957, 87);
По дорозі журила [Настя] Докію. — І як це ти умудрилась під коровою спати? (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 125).
Значення в інших словниках
- журити — жури́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- журити — див. дорікати Словник синонімів Вусика
- журити — Засмучувати, смутити, зажурювати, сил. хвилювати. Словник синонімів Караванського
- журити — журю, журиш, недок., перех. 1》 Викликати в кого-небудь тяжкі почуття, невеселий настрій; печалити, засмучувати. 2》 Викликати занепокоєння; хвилювати. 3》 рідко. Указувати кому-небудь на його помилки, вади, неправильні вчинки, висловлювати своє невдоволення з приводу чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
- журити — (-рю, -риш) недок., кого; мол. Здійснювати статевий акт з кимсь. ПСУМС, 25. Словник жарґонної лексики української мови
- журити — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ... Словник синонімів української мови
- журити — Журити, -рю, -риш гл. Печалить, озабочивать. Не лихо журить, а чужа сторінка та невдала жінка. Чуб. Не журь мене, кажу, моя матінко, моя квітонько! Ти бачиш, я й сама в журбі потопаю. Г. Барв. 527. Словник української мови Грінченка