журитися

ЖУРИ́ТИСЯ, журю́ся, жу́ришся, недок.

1. без додатка. Засмучуватися з яких-небудь причин, зазнавати журби; печалитися, сумувати.

Став мій Тарас чогось журитись; Сидить, головоньку схилив (Гл., Вибр., 1957, 78);

Завжди весела, співуча, вона почала журитися, перестала неділями ходити в Березівку (Ле, Історія радості, 1947, 7);

*Образно. Високі гнулись дерева… Додолу гнулися, журились! (Шевч., II, 1953, 339);

З-за широкого лиману Журиться сопілка (Мал., І, 1956, 237);

*У порівн. Мати совала сито по ночвах і хиталась постаттю, мов журилася (Головко, II, 1957, 87).

2. за ким, розм. по кому. Сумувати, тужити через відсутність або втрату кого-небудь.

І як почули, що вона вмерла, .. усі за нею жалкували і збіглися дивитись на неї і по ній журитись (Кв.-Осн., II, 1956, 89);

Журилася [Марія] за своїми батьками (Кучер, Чорноморці, 1956, 407).

3. про кого — що, за кого — що, розм. за ким-чим, заст. ким, чим, із спол. сл. Турбуватися, тривожитися про кого-, що-небудь.

Видно було, що вона.. про щось журилась (Мирний, III, 1954, 152);

Ви не журіться мною, я собі дам раду (Стеф., III, 1954, 159);

Журиться вона, що буде з малими сиротами, котрих і тепер невистарчає вигодувати (Коцюб., І, 1955, 436);

— Не журися за цим (що сушать пшеничний океан жниварки], Костю, — відповів Ромко. — Лихо було б, коли б його сонце висушило, а не ми (Донч., І, 1956, 80);

А що мала вона? Мала те єдине задоволення, що не потребувала журитись своїм «завтра» (Вільде, Сестри.., 1958, 435).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

журитися

Значення в інших словниках