журитися

ЗАСМУТИ́ТИСЯ (стати смутним, невеселим), ПОСМУТНІ́ТИ, ПОСМУТИ́ТИСЯ, ПОСМУТНІ́ШАТИ, ПОСУМНІ́ТИ, ПОСУМНІ́ШАТИ, ЗАЖУРИ́ТИСЯ, РОЗСУМУВА́ТИСЯ, ПОТЬМА́РИТИСЯ, ЗАПЕЧА́ЛИТИСЯ розм., ОПЕЧА́ЛИТИСЯ розм., ОСМУТИ́ТИСЯ рідко, ОСМУТНІ́ТИ рідко, ЗАДОСА́ДУВАТИ рідко, ПОМАРКОТНІ́ТИ діал.; ПРИСМУТИ́ТИСЯ розм., ПРИТЬМА́РИТИСЯ рідко, ПРИТЬМИ́ТИСЯ діал. (трохи). — Недок.: засму́чуватися, смути́тися, смутні́ти, зажу́рюватися, жури́тися, потьма́рюватися, опеча́люватися, осму́чуватися, притьма́рюватися. Зненацька Софія засмутилась і похилила голову, їй таки жаль звідси їхати (Леся Українка); — Ага... — засоромилася Одарка. І в наступну мить помітно посмутніла, відвернулася (І. Ле); Зажурився Тарас Григорович, і на сторінках його крихітної книжечки з'явилися сумні рядки про те, що не гріє сонце на чужині... (З. Тулуб); Запечалилася знову Горпина, запечалилася, аж зчорніла з журби на виду (Л. Яновська); Батько охмурнів, повісивши голову, а мати, голівоньку схиливши, осмутніла (Марко Вовчок); — Без людей не можна обійтися: оце сьогодні, наприклад, як задосадувала я, самітня (Л. Яновська); Дівчата помаркотніли і похилили головки в землю (Марко Черемшина); Задощило, і фільмування довелось припинити. Ягуар Ягуарович присмутивсь (О. Гончар). — Пор. 1. нудьгува́ти, сумува́ти.

СУМУВА́ТИ (пройматися почуттям суму, журби), ЖУРИ́ТИСЯ, ПЕЧА́ЛИТИСЯ, СМУТИ́ТИСЯ, ТУЖИ́ТИ підсил., ПОБИВА́ТИСЯ підсил., ВБИВА́ТИСЯ (УБИВА́ТИСЯ) підсил., СМУТКУВА́ТИ розм., КРУШИ́ТИСЯ заст., фольк., БАНУВА́ТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИСЯ діал.; НУДЬГУВА́ТИ, СКУЧА́ТИ (за ким-чим, без кого-чого і без додатка — сумувати без когось, чогось). — Не сумуй. Чи що тебе мучить? Скажи відверто: що тобі в нас не так? (О. Гончар); Христя сумувала, журилася, а часом сама гірко плакала (Панас Мирний); Печалиться й печалиться чогось дівчина. Уже б і заміж пора йти, але не виходить, хоч і траплялися добрі люди (М. Стельмах); Це була їхня (старих) звичка: коли одне смутилося, друге обов'язково мусило розважати (Ю. Яновський); Чом тобі хоч вітер не розкаже, Як тужу я й плачу? (А. Кримський); — Ти вже й так змарніла на виду: усе журишся, все смуткуєш та плачеш (І. Нечуй-Левицький); Мами прядуть кужіль та й співають свої дівоцькі співанки, але так сумно, якби банували за молодим віком (В. Стефаник); — Що ж ти, Василино, не нудьгуєш за своєю Комарівкою? — спитав ласкаво панич (І. Нечуй-Левицький). — Пор. засмути́тися, 1. нудьгува́ти.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. журитися — жури́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. журитися — I зажуритися, бідкатися, бідкуватися, горювати, досадувати, жалкувати, журитоньки (поетичне), журливитись, зажурити, засмучуватися, засумовитіти, засумувати, захандрити, зітхати, квилити, квиснути, киснути, матінкувати (часто говорити "ох, матінко!... Словник синонімів Вусика
  3. журитися — Сумувати, тужити, вішати <�хнюпити, опускати> голову, упадати серцем, д. банувати; с. убиватися; (за ким) бідкувати, побиватися, боліти <�уболівати> душею, тліти серцем <�душею>; (ким, про кого) гризтися, турбуватися, піклуватися, непокоїтися. Словник синонімів Караванського
  4. журитися — [журитиес'а] -р'ус'а, журиес':а, журиец':а, жур'ац':а; нак. -рис'а, -р'іц':а Орфоепічний словник української мови
  5. журитися — журюся, журишся, недок. 1》 без додатка. Засмучуватися з яких-небудь причин, зазнавати журби; печалитися, сумувати. 2》 за ким, розм. по кому. Сумувати, тужити через відсутність або втрату кого-небудь. 3》 про кого – що, за кого – що, розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. журитися — Жури́тися, -рю́ся, -ришся, -ряться за ким, за чим Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. журитися — ЖУРИ́ТИСЯ, журю́ся, жу́ришся, недок. 1. без додатка. Засмучуватися з яких-небудь причин, зазнавати журби; печалитися, сумувати. Став мій Тарас чогось журитись; Сидить, головоньку схилив (Гл., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  8. журитися — Журитися, -рюся, -ришся гл. Печалиться, грустить, сокрушаться. Не журима, дівчинонько, ще ж ти молоденька. Мет. 26. Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губерню. Кв. 289. Як дівчині не журиться, — козак покидає!... Словник української мови Грінченка