забалакувати

ЗАБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. неперех. Намагатися почати розмову або вступати в розмову з ким-небудь.

Жінки, аби розвіяти оте гнітюче мовчання, ..забалакують і про те, і про це, але розмова уривається (Вільде, Сестри.., 1958, 3);

Серце в дівчини дрожить [дрижить]: «Що ж мій молодий мовчить? Забалакай, милий!» (Бор., Тв., 1957, 63);

// тільки док. Почати балакати, говорити.

Дід знову забалакав, наче сам до себе: «Ще мало людей забили, на той світ позагонили?» (Мирний, І, 1949, 158);

Забалакав по-простому, так, що найзатурканіший мужик второпав, що і як (Речм., Весн. грози, 1961, 6).

2. тільки док., перех. Втомити співбесідника довгою розмовою.

3. перех. Сторонніми розмовами відвертати увагу співбесідника від того, що його цікавить або що важливе для нього.

Зараз підсіла [до чоловіка] та й ну його забалакувати (Сл. Гр.);

Помітивши, що йому загрожує неприємність, доклала [Надія] чимало зусиль, щоб забалакати розгніваного Страшка (Баш, Надія, 1960, 109).

◊ Забала́кувати (забала́кати) зу́би див. зуб.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me