загорода

ЗА́ГОРОДА, и, ж. Огороджена ділянка в господарстві, на випасі, у полі для літнього утримування або ночівлі свійських тварин і птахів.

В чужій загороді овець не наплодити (Номис, 1864, № 9659);

Микита.. схаменувся: згадав, що товар досі в загороді, вернувся додому й погнав пасти (Л. Янов., І, 1959, 306);

Мирно спочивають у загороді корівки, палить сонце (М. Ол., Чуєш.., 1959, 44).

ЗАГОРО́ДА, и, ж.

1. Тин, паркан, стіна і т. ін., чим огороджене, відгороджене що-небудь; огорожа.

Коли глядить — На загороді Кіт сидить, На сонечку мурликає-дрімає (Гл., Вибр., 4951, 5);

Служебка пхає його [лицаря] в закуту, він падає туди через низьку загороду (Л. Укр., II, 1951, 199);

Дітвора, що стежила за Ахметом, коли той прийшов до себе у двір, лавою посунула до саманової загороди (Досв., Гюлле, 1961, 24).

2. Те саме, що загоро́дження.

З усіх боків робили вітробалчани загороду. Щоб звідки не поткнулися [вороги], та й напоролися щоб (Головко, II, 1957, 348);

До бою встала Україна.. Лежать під бурею негоди, щоб ката стримати удар, аеростатів загороди готові знятися до хмар (Сос., II, 1958, 442);

*Образно. Вони [прожектори] схрестилися в зеніті, оточивши Севастополь суцільною загородою (Кучер, Чорноморці, 1956, 30).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me