задирати
ЗАДИРА́ТИ¹ , а́ю, а́єш, недок., ЗАДЕ́РТИ і ЗАДРА́ТИ, деру́, дере́ш, док., перех.
1. Підносити, піднімати вгору.
Ворона літає, а дурень голову задирає (Укр.. присл.., 1955, 256);
Гуска-мати, вигинаючи шию, пила воду, а їй наслідували гусенята, задираючи в небо ніжно-рожеві дзьобики (Шиян, Баланда, 1957, 80);
Дурні телята.., задравши хвости, мчать наосліп, розкидаючи ратичками теплу грязюку (Тют., Вир, 1960, 35);
Перший човен на середині річки високо задер з води гумового носа і закрутився на місці (Коз., Гарячі руки, 1960, 151);
// Відгортати, заломлювати краї або частину чого-небудь (покрівлі, одягу і т. ін.).
Буря задирала солом’яні стріхи.. і розкривала хати (Чорн., Потік.., 1956, 302);
Мати не зважає. Вона задирає йому сорочку, і лункі удари сиплються Вустимкові на спину (Багмут, Опов., 1959, 13);
// безос.
Колись зелена залізна покрівля злущилася, ..бурею задрало один ріг угору, нікому було те полагодити (Мирний, IV, 1955, 16).
◊ Задира́ти (заде́рти, задра́ти) но́са (ніс, ки́рпу, го́лову) — ставати чванливим, гонористим; зазнаватися.
— Це [стінгазета] для того, хлопці, щоб далі такого не траплялося. Щоб голова носа не задирав (Кучер, Трудна любов, 1960, 370);
Посесор, вважаючи на себе як на пана, задер вгору кирпу проти попа (Н.-Лев., II, 1956, 211);
— Дам тебе за князя чи за графа, за багатиря всесвітнього! —А панночка й голову задерла, і виступає так, наче вже вона княгиня (Вовчок, І, 1955, 107);
Заде́рти (задра́ти) но́ги див. нога́.
2. Робити, утворювати задирку (на дереві, пальцях руки і т. ін.).
Старий тесляр показує йому, як брати стружку, як держати рубанок, яке випустить жило́, щоб не заїдав, не рвав, не задирав дерева (Горд., II, 1959, 271).
ЗАДИРА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ЗАДЕ́РТИ і ЗАДРА́ТИ, деру́, дере́ш, док., перех. Загризати на смерть, умертвляти (про хижаків).
От ведмідь і каже: —Знаєте що, панове? Лев щодня задирає нас не менше як по десять штук,.. а з’їда він мало (Укр.. казки, 1951, 55);
З пустої пригоди вовк задрав вівцю (Номис, 1864, № 13210).
ЗАДИРА́ТИ³, а́ю, а́єш, недок., перех., розм. Чіпляючись до кого-небудь, заводити сварку, ображати.
Тільки уранці він очі розкислить, то вже й почав зачіпати та задирати її [жінку] (Вовчок, І, 1955, 286);
Козаки почали задирати поляків словами (Панч, Гомон. Україна, 1.954, 340).
ЗАДИРА́ТИ⁴, а́ю, а́єш, недок., ЗАДЕ́РТИ, деру́, дере́ш, док., перех. і неперех., розм., рідко. Заспівувати високим, гучним голосом.
[Соцький:] Щастє [щастя] ваше, що урядник тепер гостює у прикажчика, а то він би вам задав!.. Там і стражників частують; пісень таких забористих задирають, що аж!.. (Кроп., IV, 1959, 293);
// Почати деркати.
Як деркач котрого году задере поперед перепілки, то сіно буде дороге (Сл. Гр.).
Значення в інших словниках
- задирати — задира́ти 1 дієслово недоконаного виду піднімати вгору задира́ти 2 дієслово недоконаного виду загризати задира́ти 3 дієслово недоконаного виду заводити сварку задира́ти 4 дієслово недоконаного виду заспівувати високим гучним голосом рідко Орфографічний словник української мови
- задирати — див. задиратися Словник синонімів Вусика
- задирати — I -аю, -аєш, недок., задерти і задрати, -деру, -дереш, док., перех. 1》 Підносити, піднімати вгору. || Відгортати, заломлювати краї або частину чого-небудь (покрівлі, одягу і т. ін.). || безос. 2》 Робити, утворювати задирку (на дереві, пальцях руки і... Великий тлумачний словник сучасної мови
- задирати — гну́ти (де́рти, задира́ти і т. ін.) / загну́ти (заде́рти) ки́рпу (но́са, ніс) перед ким і без додатка. Гордовито триматися, бути чванливим, гонористим; зазнаватися. Ще й кирпу гне... мов їй гірше тепер, ніж тоді, як нужду годувала!.. Фразеологічний словник української мови
- задирати — Задира́ти, -ра́ю, -ра́єш; заде́рти, -деру́, -дере́ш; заде́р, -де́рла Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- задирати — Задира́ти, -ра́ю, -єш сов. в. заде́рти и задрати, -деру́, -ре́ш, гл. 1) Задирать, задрать, поднимать, поднять вверхъ. Біда вмерла і ноги задерла. посл. Ворона літає, а дурень голову задирає. Ном. № 6404. 2) Задирать, задрать, начинать, начать ссору. Словник української мови Грінченка