зазоріти

ЗАЗОРІ́ТИ, іє, док.

1. Почати зоріти, світитися.

Сонце сяде, зійде місяць ясний і зоря вечірня зазоріє (Мирний, І, 1954, 58);

Раптом — що це? — ніби вогник десь у лісі зазорів поміж чорних стовбурів (Забіла, Одна сім’я, 1950, 139);

*Образно. В Тимка зазоріла надія, що скоро все затихне (Тют., Вир, 1960, 19);

// Покритися зорями.

Між північчю і ранком небо знов зазоріло (Трубл., II, 1955, 431).

2. Настати (про світанок).

Морозний ранок ледве зазорів (Бичко, Сійся.., 1959, 104);

// безос. Почати розвиднятися, світати.

Ще сонце ясне не сходило, Ледво [ледве] на днину зазоріло (Фр., X, 1954, 307);

Лише зазоріло — ми були на ногах (Досв., Вибр., 1959, 176).