залізо

ЗАЛІ́ЗО, а, с.

1. Хімічний елемент, твердий ковкий метал сріблистого кольору, який, сполучаючись із вуглецем, утворює чавун і сталь.

З усіх металів, які добуває людина, залізо має найбільше значення в нашому житті (Заг. хімія, 1955, 601);

І залізо ржа з’їдає (Укр.. присл.., 1955, 293);

Тут була хороша руда, яка містила в собі багато заліза (Ткач, Плем’я.., 1961, 180);

Ходив Данило серед засмалених, закурених димом ковачів, дивився, як вони залізо варять (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 451);

*У порівн. Здавалось, ніби гори тліли й жевріли, як розпечене залізо (Н.-Лев., II, 1956, 390).

◊ Куй залі́зо, по́ки (коли́) гаря́че див. кува́ти¹.

2. розм. Жерсть, залізні штаби, смуги і т. ін.

Волі добивались голі, а не багаті, що під залізом хати (Укр.. присл.., 1955, 337);

Приніс він з комори нову скриньку, ковану залізом (Вовчок, І, 1955, 164);

Заскрипіла, відчиняючись, залізом кована брама (Довж., І, 1958, 252);

// збірн. Залізні вироби, конструкції, сукупність залізних предметів, машин і т. ін.

Ти [людина] скрізь. Се ти одягла землю в камінь і залізо (Коцюб., II, 1955, 222);

Поле двигтіло під вагою танків, гармат і різного іншого рухомого.. заліза (Довж., І, 1958, 389);

О, по-належному ми зустрічаєм орди Гостей, не кликаних у край наш на ралець! Ми вержемо вогонь, залізо і свинець На лапи їх брудні, в оскаженілі морди (Рильський, І, 1956, 232);

// діал. Ланцюг.

— Чи спустив їх [собак] Терентій, чи самі з заліза зірвалися? (Стельмах, І, 1962, 66);

// заст. Кайдани.

— О милий боже України, Не дай пропасти на чужині, В неволі вольним козакам!.. На суд твій праведний прийти, В залізі руки принести І перед всіми у кайданах Стать козакові… (Шевч., І, 1951, 201);

Тоді вже посланці взяли її та попід руки привели, наділи залізо на неї (Вовчок, І, 1955, 175).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

залізо

Значення в інших словниках