1. Словник української мови в 11 томах

замарити

ЗАМА́РИТИ¹, рю, риш, док.

1. неперех. Почати марити.

*Образно. Тебе нема, а все з могили Твій образ світлий устає, — І знов душа почує сили, Заморить серденько мов! (Граб., І, 1959, 89).

2. перех. і неперех. Заговорити безтямно, безладно уві сні або в гарячці.

Томаш глянув на неї запаленим поглядом і щось замарив швидко і безладно (Тулуб, Людолови, II, 1957, 164).

ЗАМА́РИТИ², ить, док., розм., рідко. Невиразно завиднітися; забовваніти.

Зітхнув востаннє і вже руку до хвіртки простягаю, коли поміж деревами щось замарило. Придивляюсь — хтось височенний простує (Вовчок, VI, 1956, 305).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. замарити — зама́рити 1 дієслово доконаного виду почати марити зама́рити 2 дієслово доконаного виду невиразно завиднітися, забовваніти розм., рідко Орфографічний словник української мови
  2. замарити — I -рю, -риш, док. 1》 неперех.Почати марити. 2》 перех. і неперех. Заговорити безтямно, безладно уві сні або в гарячці. II -ить, док., розм., рідко. Невиразно завиднітися; забовваніти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. замарити — Замарити, -рю, -риш гл. Возмечтать. Словник української мови Грінченка