замітка

ЗАМІ́ТКА, и, ж.

1. Короткий запис, зроблений з метою зберегти в пам’яті якесь спостереження, думку і т. ін.

Його [Івана Вишенського] замітки короткі й сухі: але сучасна етнографія допомагає відновити — хоча б приблизно — картини і образи, що виникали в спогадах афонського ченця, коли він писав ці рядки (Від давнини… І, 1960, 131);

// Невелика стаття, повідомлення в газеті, журналі, збірнику.

Маю знов писати дещо до австрійських, земляцьких і німецьких журналів, так всякі замітки (Л. Укр., V, 1956, 424);

Улас.. був переконаний, що з цим [зловживанням службовим становищем] миритися не можна, і написав замітку в обласну газету (Тют., Вир, 1964, 149).

Бра́ти (взя́ти) на замі́тку:

а) (кого) брати під особливий нагляд.

— Но, но, ти не дуже, — загрожує йому поліцай, — візьму на замітку! Хіба я не знаю, чим ви дихаєте… (Ю. Янов., І, 1954, 165);

б) (що) брати до уваги; [Бу́ти] на замі́тці в кого — перебувати під особливим наглядом.

Спиняє [німець] свій важкий погляд на.. худорлявому плечистому юнакові. Він у нього на замітці (Кол., Терен.., 1959, 342).

2. заст. Зауваження, висловлене вголос.

О. Артемій не раз діставав навіть замітку од консисторських протоєреїв (Н.-Лев., IV, 1956, 164);

Маня вешталася нечутко коло столу з чаєм, закидаючи тут і там в мою розмову з матір’ю і братом свої замітки (Коб., III, 1956, 267).

Не в замі́тку кому — непомітно для кого-небудь.

І мені не в замітку, Як це сталось воно, Що мої однолітки Вже дорослі давно (Мал., Серце.., 1959, 166).