заслона

ЗАСЛО́НА, и, ж.

1. Те, чим запинають, затуляють що-небудь; запона.

Він вийшов, і заслона з войлока, що служила замість дверей, неспокійно захиталася за ним (Фр., VI, 1951, 74);

— Постав там ліжко, ..обхили якимись заслонами, і нехай собі спить [дочка] та слухає солов’я на здоров’ячко (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 324).

2. Густа, суцільна пелена чого-небудь, що обмежує видимість.

Із поспіхом висувалася [хмара] з-поза обрію на синє широке небо. Куди простягалася, лишала по собі чорну заслону (Март., Тв., 1954, 303);

Важкою заслоною стояв туман (Кач., Вибр., 1953, 83);

Бовдюг дивився на заслону дощу.. і теж радів, що після цієї зливи добре підуть рости посіви (Тют., Вир, 1964, 84);

// Те, що прикриває, захищає що-небудь, створюючи перешкоду для проникнення чогось іззовні.

Гілля велетенських берестів, дубів і буків перепліталося десь у височині, створюючи непрохідну заслону для променів сонця (Собко, Стадіон, 1954, 90);

В степу заслони лісові уже народ саджає, щоб лютий вітер-суховій не шкодив урожаю (Забіла, Промені, 1951, 42).

∆ Димова́ засло́на — штучно створені в повітрі хмари диму або туману як засіб маскування, прикриття кого-, чого-небудь.

3. перен. Захист, заступництво.

— Моя ти радість і одрада, Моя заслона і ограда, Мене од всіх ти боронив (Котл., І, 1952, 232);

— Ой не йди, Іваночку! Ти ж моя заслона і порятунок (Стельмах, Хліб.., 1959, 438).

4. рідко. Те саме, що заслі́н 2.

Знову густо вдарили автомати і кулемети. Це вже дострілювала партизанська заслона рештки недобитих гітлерівців (Коп., Навколо полум’я, 1961, 103);

Наполеон розумів, що в Смоленську була лише заслона, висунена російською армією, але не вся армія (Кочура, Зол. грамота, 1960, 178).

5. діал. Заслінка.

[Тетяна:] Швидче [швидше] лізьте під припічок! Я заставлю вас заслоною, а як всі поснуть, тогді [тоді] випущу надвір (Котл., II, 1953, 56).