затужити

ЗАТУЖИ́ТИ, тужу́, ту́жиш, док., розм.

1. без додатка і за ким — чим, рідко по кому — чому. Почати тужити за ким-, чим-небудь; заскучати, засумувати.

Часом мені добре самому, а часом то так затужу (Стеф., III, 1954, 99);

Він.. затужив за селом і втік на село (Фр., IV, 1950, 42);

— Ось ти, Сергію, живеш природою.. Відірви тебе від лісу, і що буде? Затужиш, правда? (Дмит., Дівоча доля, 1960, 44);

*Образно. Верби затужили В бурю під дощем (Ус., Дорогами.., 1951, 164).

2. Почати плакати, голосити, виявляючи тугу, журбу.

Як же заридає Катря, як затужить! І невгаває плачем своїм! (Вовчок, І, 1955, 222);

Воїни почали сідати в лодьї [човни]. Затужили жінки й діти. Над рікою полинув плач (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 378);

// Почати вити, скиглити і т. ін. (про тварин).

Буян на якусь хвилину зупинився, висолопивши язика, присів на задні ноги, затужив собачою тугою (Стельмах, Хліб.., 1959, 168);

// рідко. Почати грати, співати журливу пісню, мелодію, видавати тужливі звуки.

Як затужиш у сопілку, сумно заспіваєш, мов серце, мою душу собі пориваєш… (У. Кравч., Вибр., 1958, 119);

// перен. Тужно, журливо зазвучати, залунати.

Засумувала, затужила струна… знялася в грудях у Ларька гаряча хвиля, закипіло, забилося щось (Вас., І, 1959, 109);

На греблі пісня затужить.. — заниє тоскно серце у Катрі (Головко, II, 1957, 234).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me