збліднути

ЗБЛІ́ДНУТИ, ну, неш; мин. ч. зблід, ла, ло, мн. зблідли; док.

1. Втратити природний колір обличчя, стати блідішим.

Погонич вибирав з сіна гарбузці й викидав на шлях. В Балабухи душа неначе вмерла. Він зблід, потім почервонів, потім, знов зблід (Н.-Лев., III, 1956, 28);

Побачивши страшного ворога тут же перед собою, вони [бояри] зблідли й затремтіли (Фр., VI, 1951, 15);

Раптом почулося гарчання собак, тупіт коней.. Ганна зблідла, нервово підвелася з місця (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 349);

Боженко глянув на Савку так грізно, що той зразу ж зблід (Довж., І, 1958, 170);

// Змарніти.

Я не стара. Зблідла з журби (Барв., Опов.., 1902, 268);

Щось останнім часом зблід Олекса на лиці і ночами дихає хрипло, неспокійно (Цюпа, Назустріч.., 1958, 253).

Зблі́днути як полотно́ (кре́йда, смерть, стіна́ і т. ін.) — зробитися дуже блідим.

Вона зблідла як полотно, й золоті брови її тепер здавалися темно-бронзовими (Собко, Срібний корабель, 1901, 271);

— Кажу Марусі: «Чи ти знаєш, що твій чоловік усе до шинку ходить?». Вона зблідла як крейда, мовчить (Вовчок, І, 1955, 239);

Василина зблідла як смерть, стояла, згорнувши руки, і трусилась (Н.-Лев., II, 1956, 56).

2. перен. Стати світлішим або менш яскравим.

Холодні роси сідають йому на постоли, небо зачервонілось і зблідли зорі (Коцюб., II, 1955, 331);

Свічка зблідла (Кучер, Пов. і опов., 1949, 43);

Промінь на заході зблід, востаннє затремтів і непомітно розтає (Донч., Вибр., 1948, 151);

// Втратити виразність, барвистість.

Мелашка здалась йому тепер вдвоє кращою. Червоний мак на голові зблід перед її красою (Н.-Лев., II, 1956, 309);

// Втратити свіжість, яскравість кольору.

За шість років змінилася трохи й картина страшного суду. Вона вицвіла, рум’янець на щоках в архангелів зблід (Донч., III, 1956, 31).