звечора
ЗВЕ́ЧОРА, рідше ІЗВЕЧО́РА, присл. З часу настання вечора; з вечірнього часу.
— Та в мене ще звечора все готово, а запрягти — не забарюся… тілько гукнуть! (Мирний, IV, 1955, 354);
Стають дядьки звечора з гирлигами на причілку і годинами ждуть, доки звір наблизиться, пробираючись до кошари чи до курятника (Гончар, II, 1959, 20);
Він сидів так і перед світом, як ізвечора,— поки аж день забілів (Вовчок, І, 1955, 172);
// розм. Увечері.
Яшко робив клітку.. А робота туго йшла: ножа не було. Ото в обід та звечора й робить хіба (Головко, І, 1957, 130);
Ще звечора були самі лише бутони.. А вранці — тільки глянь! — квітки уже горять (Рильський, III, 1961, 192).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- звечора — ЗВЕЧОРА – З ВЕЧОРА Звечора, присл. З часу настання вечора; з вечірнього часу. – Я ще вчора звечора наказав Омелькові, щоб усе готово до від’їзду було (Панас Мирний); Густі хмари, що звечора вкривали небо, зникли (З. Літературне слововживання
- звечора — рідше ізвечора, присл. З часу настання вечора; з вечірнього часу. || розм. Увечері. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звечора — зве́чора прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- звечора — Зве́чора, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- звечора — Звечора нар. Наканунѣ вечеромъ. Хто звечора плаче, той уранці буде сміятись. Ном. № 2400. Словник української мови Грінченка