звитяжний

ЗВИТЯ́ЖНИЙ, а, е.

1. уроч. Стос. до звитяги.

Оця рука [більшовика] із бойовим натхненням Несла звитяжний прапор в боротьбі (Бичко, Вогнище, 1959, 25);

Звитяжна слава;

// Який закінчується звитягою (у 1 знач.).

Тоді, у глибокому підпіллі, пісні поета кликали синів і дочок України на звитяжний бій з окупантом-нелюдом (Літ. Укр., 19.Х 1962, 1);

І воїни в звитяжному поході На смерть стояли тут за цілий світ (Забашта, Вибр., 1958, 64);

// Який домагається звитяги, завжди перемагає.

[Кобзар:] Боже! хоч би на сьогодні тільки ти дав мені побачити світ сонця, подивитися на наше звитяжне військо та тоді хоч би й умирати (Сам., II, 1958, 68);

Молодий отаман — великого розуму козак і в бою звитяжний воїн (Кач., Вибр., 1953, 40);

// Який виражає звитягу, прагнення до неї.

Навколо точилися запеклі бої, лунало звитяжне солдатське «ура!» (Юхвід, Оля, 1959, 39);

Савка задоволено прислухався до розмов, і звитяжна усмішка грала на його вустах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 239);

// Геройський, доблесний.

Кожний день увінчує і нашу республіку звитяжними подвигами трудівників міст і сіл (Рад. Укр., 6.XI 1960, 1).

2. рідко. Пронизливий, різкий (про звуки).

А з високого замка, з дзвіниці, назустріч звитяжному галасу й стогону бездольних скональців линув урочистий дзвін (Стар., Облога.., 1961, 37);

І буря в своєму звитяжному свисті Літає в плащі сніговім (Рильський, І, 1960, 189).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

звитяжний

Значення в інших словниках