1. Словник української мови в 11 томах

звичаєвий

ЗВИЧАЄ́ВИЙ, а, е. Стос. до звичаю.

Кожне революційне і звичаєве свято сьогодні має важливе суспільне, в тому числі і естетичне значення (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 15).

∆ Звичає́ве пра́во — сукупність звичаїв, які стали нормами права внаслідок санкціонування їх державою.

Землевласницький закон, створений у Візантії у зв’язку з поширенням слов’янських поселень на території імперії, включив норми слов’янського звичаєвого права (Іст. УРСР, І, 1953, 39);

— Звичаєве народне право в грунтових справах і в громадських справах не знає задавнення (Фр., VI, 1951, 275).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. звичаєвий — звичає́вий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. звичаєвий — -а, -е. Стос. до звичаю. Звичаєве право — сукупність звичаїв, які стали нормами права внаслідок санкціонування їх державою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. звичаєвий — Звичає́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. звичаєвий — Звичаєвий, -а, -е Обычный. Не маємо ні свого українського трибуналу, а ні свого звичаєвого права. К. ХП. 127. Словник української мови Грінченка