звіриний

ЗВІРИ́НИЙ, а, е.

1. Прикм. до звір¹.

Напружений слух ловив, здавалося, якесь незвичайне сопіння і м’яку ходу звіриних лап (Донч., II, 1956, 41);

Ніби нікого немає і всередині зимівлі. Ні, є або в усякому разі хтось був: ось звірині шкіри на стіні, ось мисливське знаряддя (Довж., І, 1958, 104);

Він же [ворог], уникаючи бою і поспішно відступаючи, ще більше притягував і дратував, як дратують мисливця свіжі звірині сліди (Гончар, III, 1959, 75);

Над ворогом літаючи було я любувавсь, як б’ють артилеристи, звірине розриваючи кубло (Гонч., Вибр., 1959, 154);

// Власт. звірові ( див. звір¹1).

І від цього погляду, якогось ненаситного й звіриного, Тасі ставало моторошно (Дмит., Розлука, 1957, 146).

∆ Звіри́ний стиль (орна́мент) — умовна назва стилю чи орнаменту, для якого характерним є зображення тварин.

2. перен. Жорстокий, лютий.

Темпи економічного розвитку Радянської країни викликають захоплення у наших друзів.. і звірину злобу й страх у наших ворогів (Ком. Укр., 11, 1962, 3);

// Надмірний, дуже великий.

Кращі твори Ф. Потушняка.. сповнені гнівного осуду звіриної жадоби збагачення (Рад. літ-во, 11, 1965, 16).