здивований

ЗДИВО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до здивува́ти.

Діти — хлопчик і дівчинка — здивовані незвичайною обстановою, шептались поміж себе (Коцюб., II, 1955, 165);

Дядько був немало здивований з нашого візиту (Минуле укр. театру, 1953, 29);

«Тому тебе багато й є, що тебе ніхто не п’є», казали колись чумаки, здивовані тим, що воли їхні не п’ють води з моря (Гончар, II, 1959, 58).

2. у знач. прикм. Який виражає здивування.

Петро стояв і не зводив з Шестірного своїх здивованих очей (Мирний, І, 1954, 354);

Федір Стрипський пильним здивованим поглядом подивився на дочку (Скл., Карпати, II, 1954, 180);

// Сповнений здивування; який містить у собі здивування.

— А коли я, Грицьку, скажу, що ти нам потрібний сьогодні? Що ти на це? І на Саранчукове здивоване запитання — на що саме потрібен, поділився [Федір Іванович] з ним своїми міркуваннями (Головко, II, 1957, 492).