змітати

ЗМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗМЕСТИ́, змету́, змете́ш, док., переж.

1. Метучи, стираючи, видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг і т. ін.

Вона.. сіла на оксамитову канапку й ніби пірнула в поросі, котрого не змітали й не струшували вже, може, тиждень або й два (Н.-Лев., IV, 1956, 235);

Явдоха виходить з хати з віником у руці й змітає з порога сміття (Чорн., Визвол. земля, 1950, 180);

Маруся усе прибрала і з стола теж бережно змела, і усі крихти, і кісточки, і лушпиння з яєць повкидала у піч (Кв.-Осн., II, 1956, 68);

Підняти б праву руку, змести сніг, який налипав на щоки. Але Вікторія не може підвести руки (Хижняк, Тамара, 1959, 257);

// Обмітаючи, струшуючи і т. ін., очищати що-небудь від чогось.

Узявши віничок, він бережно почав трохи не вдесяте змітати її [одежу] (Мирний, IV, 1955, 125);

Степанида тим часом змела хусткою лаву і засмучена мовчала (Барв., Опов.., 1902, 124);

// Переміщати, відносити куди-небудь своїм рухом (звичайно про вітер).

Без будь-яких перепон шугав тут вітер, женучи по горбах білі, холодні сувої снігу, змітаючи його в яри та низини (Шиян, Баланда, 1957, 10);

Чорніла вогка земля і жовтів пісок, бо недавня буря змела тонку пелену нерясного снігу (Донч., Вибр., 1948, 47).

◊ Поро́ги зміта́ти див. порі́г.

2. перен., фам. З’їдати все, нічого не залишаючи.

Він підсував мені тарілку за тарілкою, а я змітала все з них, як мітлою (Вільде, Сестри.., 1958, 543);

Магера справді перестав балакати й почав їсти помалу і з увагою. Казав собі ще дати капусти, змів із тарілки всі пироги (Мак., Вибр., 1954, 197).

3. перен. Убивати, знищувати кого-небудь, класти край існуванню чого-небудь, позбуватися чогось.

Вояки, не дбаючи ні про які умови й переговори, взяли собі за ціль гвардійців.. і почали змітати одного по одному влучними вистрілами (Фр., IV, 1951, 156);

Пожари змітали села (Рильський, II, 1956, 31);

Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми (Граб., 1, 1959, 397);

Якщо імперіалістичні безумці розв’яжуть війну, миролюбні сили зметуть і поховають імперіалізм (Ком. Укр., 3, 1961, 48).

◊ Зміта́ти (зме́сти) з лиця́ землі́ див. земля́;

Як (ні́би, на́че, нена́че, немо́в і т. ін.) ві́тром змело́, безос.— те саме, що Як (ні́би, на́че, нена́че, мов, немо́в, мо́вби) ві́тром зду́ло ( див. здува́ти).

Пролунала команда до бою. Пілота наче вітром змело (Ю. Янов,, І, 1954, 49).

4. Метучи, збирати, згрібати що-небудь в одну купу.

— Достається і писачкам.. То на конюшенний двір, то у вівчарню, щоб скрізь гнійок до купок змітали та гори насипали (Кв.-Осн., II, 1956, 249);

От лежить на полиці останній буханець хліба, а в діжі, де була мука, лиш пилочок біліє насподі, може, змете баба на галушки (Коцюб., І, 1955, 87);

Їж, Ливоне, той хліб, що змели з вівсюгом на току (Мал., Звенигора, 1959, 127).