знахабнілий

ЗНАХАБНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до знахабні́ти.

2. у знач. прикм. Те саме, що наха́бний.

А по селах партизани Сміливо гукали І фашистам знахабнілим Жити не давали (Забашта, Вибр., 1958, 247);

Стали Вдвох міркувать вони, як женихів знахабнілих позбутись (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 234);

*Образно. Земля навколо ревла й горіла від пекельної стрілянини, бомб та виття знахабнілих ворожих літаків (Ле, Клен. лист, 1960, 44).