1. Словник української мови в 11 томах

знесамовитілий

ЗНЕСАМОВИ́ТІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до знесамови́тіти.

Темна кров ударила Сагайді в обличчя. Знесамовитілий, наблизився він до бійця впритул і, ледве стримуючись, виговорив: — Я наказую! (Гончар, III, 1959, 142).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. знесамовитілий — знесамови́тілий дієприкметник розм. Орфографічний словник української мови
  2. знесамовитілий — -а, -е, розм. Дієприкм. акт. мин. ч. до знесамовитіти. Великий тлумачний словник сучасної мови