зноровити

ЗНОРОВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. зноровля́ть; док., розм.

1. перех. Поганим ставленням до кого-, чого-небудь викликати норовистість, роздратування; роздратувати, розсердити.

Просить [староста), щоб вернув коня, не мучив би його та не зноровив би його (Кв.-Осн., II, 1956, 392);

Дужа Санька із штурханами, прокльонами коло корів ходить, затовкла, зноровила, і корови не злюбили її, збавили молока (Горд., Дівчина.., 1954, 15);

Мариня, безперечно, мала сьогодні лихий настрій, і Катерина вирішила не дратувати її. По вчорашній тризні була сила праці, боялась просто зноровити дівку (Вільде, Сестри.., 1958, 207).

2. неперех. Те саме, що знорови́тися.

Віддав у наймити— Циган свого сина: — Та він,— каже,— буде в вас Добрая дитина! А як коли зноровить Та їсти не схоче — Не жалуйте, прошу вас!.. Нагаєм, панотче!.. (Рудан., Вибр., 1937, 203).