зраджувати

ЗРА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗРА́ДИТИ, джу, диш, док., перех., рідше кому, чому, а також без додатка.

1. Займатися зрадництвом, діяти підступно, віроломно по відношенню до кого-, чого-небудь.

Князі й бояри.. зраджують край свій очевидячки (Фр., VI, 1951, 55);

[Прочанин:] Я не такий, щоб зрадити людину, та ще таку добрячу (Л. Укр., III, 1952, 127);

О Батьківщино!.. Не зрадили тебе твої донецькі діти (Сос., II, 1958, 477);

Саксонська знать зрадила свій народ і почала допомагати Карлу [Великому] (Іст. середніх віків, 1955, 26).

2. Порушувати вірність у коханні, дружбі.

Розпускає [чоловік] поміж люди вісті, що він напивається з її причини, бо вона буцім його зраджує (Март., Тв., 1954, 267);

Кохана, подруго моя, Одним тебе розважу: Не зраджував нікого я Й тебе ж повік не зраджу (Воскр., З перцем!, 1957, 48);

Зрадила та, що любила… Зрадила мила мені,— Пусто у серці без неї, Сумно, як в темній труні (Олесь, Вибр., 1958, 95).

3. Відмовлятися від попередніх звичок, переконань, поглядів і т. ін., переставати дотримуватися чого-небудь.

Він звик здавна радіти кожному слову Гоголька, і не зраджував цій звичці; уважно вслухався в зміст написаного, милувався своїм молодим другом (Полт., Повість.., 1960, 539);

Соціал-шовіністи, зрадивши соціалізм і перейшовши на сторону «своїх» капіталістів, природно розкололись відповідно до групування капіталістів у війні (Ленін, 24, 1950, 285);

Він взнав усю історію морського роду Богучарів, з якого тільки старший Устим зрадив морські традиції — став сухопутним артилеристом (Кучер, Чорноморці, 1956, 64).

Зра́джувати (зра́дити) своє́му сло́ву — не дотримуватися свого слова.

Було так, щоб державний вінценосець Своєму слову зрадив, віру вбив?.. (Крот., Вибр., 1959, 540);

Зра́джувати (зра́дити) себе́ — переставати бути самим собою, змінювати свою вдачу, поведінку і т. ін.

Саня голосно розсміялась. Гриць не зраджував себе: завжди бував з нею отаким недотепою (Шовк., Інженери, 1956, 107);

Не зра́джувати (не зра́дити) своє́ї нату́ри (вда́чі) — діяти, чинити відповідно до своєї вдачі.

— Тепер побачимо, якої ти заспіваєш, дорогенька Устинко,— уже без лайки звернувся [управитель] до Морозенчихи, і тут не зраджуючи своєї натури: чим більше мав когось покарати, тим солодше звертався до нього в розмові (Стельмах, І, 1962, 347);

Батько сількора Василя.. був людиною неквапливою. Ні разу на своїм віку нікуди він не поспішив і не зрадив своєї вдачі й по цей день (Довж., І, 1958, 71).

4. перен. Втрачатися, слабнути (про пам’ять, зір, слух і т. ін.).

Згодом, коли артист при мені репетирував роль, я підказував йому текст, бо його часом зраджувала пам’ять (Сміл., Сашко, 1957, 32);

В масі людей він [дід Сава] хотів побачити Діну, але старі очі зраджували, запливали сльозою й затуманювали світ (Дмит., Наречена, 1959, 46);

Голос йому не зрадив, і слова все так само впевнено зривалися з уст (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 220);

// Переставати виявлятися (про стан, почуття).

Терпіння зраджувало стару, але вона не виказувала цього (Тют., Вир, 1964, 232);

Відчуття часу не зраджувало мічмана (Кучер, Чорноморці, 1956, 310);

// Переставати сприяти кому-небудь у чомусь (перев. про долю).

На літературну ниву я вийшов ще не скоро. Одтягувало живе життя, зраджувала доля (Вас., IV, 1960, 40).

Му́жність зра́джує (зра́дила, зра́дить) кого — хто-небудь втрачає мужність.

— Чи зумієте ви до кінця бути правдивим в своїй повісті? Чи не зрадить мужність? (Кач., II, 1958, 16);

Си́ли (си́ла) зра́джують (зра́джує і т. ін.) кого — сили вичерпуються у кого-небудь, покидають когось.

Мене зраджують сили, і я тихо присідаю на землю (Мик., Повісті.., 1956, 18);

Не втекти бідасі [ластівочці]: Скоро зрадить сила; Бистре око в рябця І міцніші крила (Граб., І, 1959, 213).

5. Виявляти, виказувати що-небудь перед кимось.

Вони одягались завсіди порядно, навіть елегантно; ані в їх вигляді, ані в мінах, ані в словах ніщо не зраджувало тяжкої боротьби за щоденний хліб (Фр., VI, 1951, 203);

Він затамовує навіть віддих, боячись подати знак життя, боячись зрадити свою присутність у хаті… (Коцюб., І, 1955, 154);

Від хвилювання він аж побілів, хоча намагався жодним словом, жодним рухом не зрадити себе (Собко, Біле полум’я, 1952, 235).

6. Не виправдовувати чиїх-небудь надій, сподівань.

Перше враження від Славка не зрадило його (Коп., Лейтенанти, 1947, 143).