1. Словник української мови в 11 томах

зрештою

ЗРЕ́ШТОЮ, присл.

1. Після всього; нарешті.

Він би зрештою погодився з Іваном, коли б Іван умів хоч удавати, що вважає панотця господарем (Март., Тв., 1954, 227);

Зрештою Андрій не витерпів: підбіг до дітей, вихопив у одного гарбузячу дудку й почав їх тіпати нею по плечах (Вас., II, 1959, 241);

Спробував був загомоніти до своєї незвичайної пасажирки, але Світлана не виявила ніякої охоти вести розмову, і боєць, зітхнувши, зрештою дав їй спокій (Гончар, II, 1959, 97).

2. із спол. а. Уживається у знач. протиставного спол., що відповідає словам втім, проте.

Казала п. Ольга, що їде до Відня в серпні чи в вересні, а зрештою напише комусь про те сама (Л. Укр., V, 1956, 358);

— А на душі як? Все в порядку? — Цілком! — так же пильно дивлячись в очі Тесленкові, відповів Артем.— А зрештою… один раз мати родила!.. — Е, ні, це не те! — перебив його Тесленко. — Ти про смерть не думай, ти про життя думай (Головко, II, 1957, 539).

3. у знач. вставн. сл. Указує на те, що підсумовує, завершує, закінчує що-небудь, висловлене раніше, або вживається при останньому слові якогось переліку.

Не добре було б, коли б 3-й т. був меншим од попередніх двох, я цього боюся і пхаю в нього цілих шість новел. Зрештою, Вам видніше буде (Коцюб., III, 1956, 226);

Сліпо, не думаючи, я підкорився Антоші. Я робив усе, що він мені наказував. Зрештою, не лишилося вибору (Мик., II, 1957, 67);

Може, тільки оце зараз він, безтурботний Маковей, одразу і до кінця збагнув, яке значення мала для нього ота тонка нитка червоного кабеля! Вона єднала його з командними пунктами, з сусідами і з тилами, єднала, зрештою, з самою Батьківщиною (Гончар, III, 1959, 364).

4. у знач. вставн. сл. Уживається на означення крайнього ступеня незадоволення.

[Голос скрипаля:] Та що це за неподобство, зрештою! Ні працювати, ні відпочити!.. Гуркіт, безладдя, гвалт! (Коч., II, 1956, 525).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зрештою — зре́штою прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. зрештою — ЗРЕШТОЮ – З РЕШТОЮ Зрештою, присл. Після всього; нарешті; у знач. спол. – проте; у знач. вст. сл. Зрештою Андрій не витерпів (С.Васильченко); Дарина з другої світлиці прислухається, як пересварюються брати, й сумно радіє... Літературне слововживання
  3. зрештою — пр., нарешті, врешті, після всього, кінець кінцем; ВСТ. а втім. Словник синонімів Караванського
  4. зрештою — див. нарешті Словник синонімів Вусика
  5. зрештою — присл. 1》 Після всього; нарешті. 2》 із спол. "а". Уживається у знач. протиставного спол., що відповідає словам втім, проте. 3》 у знач. вставн. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. зрештою — НАРЕ́ШТІ (після ряду певних подій, явищ, предметів і т. ін., наприкінці якоїсь дії — у її кінцевому наслідку, в її завершенні), ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), ЗРЕ́ШТОЮ, ВРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ (УРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ), ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́) розм., ОСЬ (ужив. Словник синонімів української мови
  7. зрештою — Зре́штою (проте, а втім), присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)