з’їжа
З’Ї́ЖА, і, ж., діал.
1. Їжа.
Корисна в городі з’їжа, он які гладкі відтіля вертаються! (Мирний, IV, 1955, 296);
Привіз учора Остап копу жита з поля на з’їжу — молотити стали ціпами вдвох (Головко, II, 1957, 424).
2. Витрата їжі.
Вона була вже матір’ю.. Горпині було й соромно перед людьми і для себе невигодно [невигідно]: лишня з’їжа, лишній рот у її сім’ю (Мирний, І, 1954, 63);
[Герасим (до Копача):] Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд [пудів] тридцять борошна, не вспієш оглянуться — вже з’їли (К.-Карий, І, 1960, 388);
З’їжа була велика: хліба було обмаль. Секлетин батько насилу настачав хліба на свою велику сім’ю (Н.-Лев., IV, 1956, 217).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- з’їжа — розм. 1. їжа. На з’їжу чимало дечого купили (Словник Б.Грінченка); Корисна в городі з’їжа, он які гладкі відтіля вертаються (Панас Мирний). 2. Витрата їжі. – Грошей треба. З їжа велика. Нехай їде заробляти (І. Літературне слововживання
- з’їжа — З’ї́жа, -жі, -жі, -жею Правописний словник Голоскевича (1929 р.)