з’їжа

З’Ї́ЖА, і, ж., діал.

1. Їжа.

Корисна в городі з’їжа, он які гладкі відтіля вертаються! (Мирний, IV, 1955, 296);

Привіз учора Остап копу жита з поля на з’їжу — молотити стали ціпами вдвох (Головко, II, 1957, 424).

2. Витрата їжі.

Вона була вже матір’ю.. Горпині було й соромно перед людьми і для себе невигодно [невигідно]: лишня з’їжа, лишній рот у її сім’ю (Мирний, І, 1954, 63);

[Герасим (до Копача):] Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд [пудів] тридцять борошна, не вспієш оглянуться — вже з’їли (К.-Карий, І, 1960, 388);

З’їжа була велика: хліба було обмаль. Секлетин батько насилу настачав хліба на свою велику сім’ю (Н.-Лев., IV, 1956, 217).