каламутити

КАЛАМУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, недок., перех.

1. Робити каламутним, нечистим.

— Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Гл., Вибр., 1951, 39);

До самого вечора каламутили баграми воду на Пслі (Гончар, II, 1959, 226).

◊ Каламу́тити во́ду [в крини́ці] — вносити неспокій, розлад; створювати безладдя.

А би до нас прийшла [Пилипиха], ..та й почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити (Вовчок, І, 1955, 184);

— Ходять чутки, що в румунську дивізію, котра за нами стоїть, поналазили фашистські офіцери та й каламутять воду (Гончар, І, 1954, 187).

2. також без додатка, перен. Викликати неспокій, незлагоду, незадоволення; баламутити (у 2 знач.).

— Почне [Зінько] каламутити в громаді, почне коверзувати — може лиха наробити (Гр., II, 1963, 320);

Найбільше каламутив Муха Іван. Після синового арешту вже, здавалося, мав би зневіритись та й замовкнути, але з ним цього не сталося (Головко, II, 1957, 254);

// Підбурювати, бунтувати.

Каламутить він людей, підбиває на різні неподобства, щоб ось у них, у нашого хазяїна.. млин забрати (Шиян, Баланда, 1957, 120);

// Бентежити, хвилювати.

Коли часом вибух гніву.. каламутив спокій, то лиш на хвилину (Коцюб., І, 1955, 375);

— Іди від мене, чоловіче, не каламуть до решти мою душу, бо вона й так ледве в тілі держиться (Стельмах, II, 1962, 112).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

каламутити

Значення в інших словниках