1. Словник української мови в 11 томах

калатало

КАЛАТА́ЛО, а, с. Дерев’яний прилад, яким стукає нічний вартовий або який прив’язують на шию тваринам.

Десь далеко стукає калатало нічного сторожа (Коцюб., І, 1955, 415);

Осінь, осінь… Оголеними дорогами гонять маржину з полонини, і наповнюються шляхи ревом волів, дзвоном калатал, гейканням пастухів (Хотк., II, 1966, 266);

Глухий будочник Кіндратій, прозваний «Будило», несамовито калатав у розтрісле калатало (Смолич, II, 1958, 99).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. калатало — калата́ло іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. калатало — I (оповісна дошка), било, бияк, довбенька, довбешка, калатайло, калаталка, калатало, калатачка, калаташка, клепало, клепачка, колотівка, серце (у дзвона), стукалка, стукало, стукачка, язик (у дзвона) II див. брязкальце; дзвін; калатало Словник синонімів Вусика
  3. калатало — -а, с., заст. Дерев'яний прилад, яким стукає нічний вартовий або якого прив'язують на шию тваринам. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. калатало — Калата́ло, -ла, -лу; -та́ла, -та́л Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. калатало — Калатало, -ла с. = калатайло. Словник української мови Грінченка