кара
КА́РА, и, ж.
1. Суворе покарання, відплата за що-небудь.
Еней з Сивиллою гляділи, Якії муки тут терпіли, Якая кара всім була (Котл., І, 1952, 134);
Всякого ж іншого, хто б ослухався маминого наказу, не минала нудлива докора, а часом і сувора кара (Мирний, IV, 1955, 336);
*У порівн. Карою народною вривалися загорілі степовики на білі буржуйські вілли (Гончар, Таврія.., 1957, 373);
// Катування.
Мати скочила від плуга, стала між уланом і сином, готова за хлопця прийняти кару (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 18);
// Страта.
На другий день рано вони [батько з сином] їдуть на місце кари (Коцюб., III, 1956, 416).
Ка́ра на го́рло, заст.— страта.
◊ [Чи́ста] ка́ра бо́жа (госпо́дня) — уживається для вираження сильного незадоволення ким-, чим-небудь; горе, нещастя, напасть.
— Се кара божа, ті діти! — вибухнула Маріора, збираючи розкидану по сінях посуду (Коцюб., І, 1955, 186);
— Бачу, що справді ліпше вже тобі все розказати, а то ж се чиста кара божа! (Л.Укр., III, 1952, 659).
2. діал. Штраф.
По трьох днях прийшов Гершкові наказ заплатити 2 корони кари за непослух (Мак., Вибр., 1956, 358).
Значення в інших словниках
- кара — (здійснення на комусь якогось засуду) покарання, покута, (жорстока) розправа. Словник синонімів Полюги
- кара — ка́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- кара — Ка́ра. Штраф. Марки почтові мусять бути приліплені тільки на передній (адресовій) стороні письма, инакше прийдесь адресатам платити кару (Б. Українська літературна мова на Буковині
- кара — (призначена кому) покарання, покара; (дія) КАРАННЯ; (тілесна) екзекуція; (грошова) штраф, пеня, р. гривна; (дисциплінарна) стягнення. Словник синонімів Караванського
- кара — I відплата, догана, запотиличка, запотиличник, ляпас, мста, наганяй (нар.), нахлобучка, отченаш (перен.), покара, покарання, покута, помста, потиличник, почубеньки, прочухан, розплата, скарання, укарання Фразеологічні синоніми: Божа кара; гнів Божий... Словник синонімів Вусика
- кара — -и, ж. 1》 Суворе покарання, відплата за що-небудь. || Катування. || Страта. [Чиста] кара Божа (Господня) — уживається для вираження сильного незадоволення ким-, чим-небудь; горе, нещастя, напасть. 2》 діал. Штраф. Великий тлумачний словник сучасної мови
- Кара — Символічне застереження кандидату наприкінці церемонії присвяти. Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
- кара — Без кари нема поправи. Укараний не робить більше лиха, щоб знова не потерпіти. Бог буком не карає. Кара від Бога приходить у ріжних формах. І на тебе жде куна, як будеш така як вона. Приповідки або українсько-народня філософія
- кара — ПОКАРА́ННЯ (засіб впливу на того, хто вчинив якийсь злочин, має якусь провину тощо), КА́РА, ПОКУ́ТА, ПОКА́РА поет., книжн., КА́РНІСТЬ заст.; РОЗПРА́ВА (жорстоке або несправедливе); ЕКЗЕКУ́ЦІЯ заст. (тілесне); ПРОЧУХА́Н розм., ТЮ́ЖКА розм., БІЙ заст. Словник синонімів української мови
- кара — Кара, -ри ж. 1) Наказаніе. Стоять Гонта з Залізняком, кричать: «Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись». Шевч. 187. Се кара божа на нас. Мет. 263. 2) Гнѣвъ, немилость. А я живу в божій карі: не дав мені Господь пари. Мет. 57. ум. каронька. Яку б же нам, славним запорожцям, та кароньку дати? н. п. Словник української мови Грінченка