1. Словник української мови в 11 томах

караючий

КАРА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до кара́ти.

Один з гнізда панів Туркулів зумів-таки втекти з-під караючої сокири смерда (Кол., Терен.., 1959, 77).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. караючий — кара́ючий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. караючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до карати. || у знач. прикм. Караюча десниця. Великий тлумачний словник сучасної мови