квит
КВИТ, а, ч., розм.
1. Те саме, що квита́нція; розписка.
Він не раз власне через дрібницю, через те, що згубив якийсь квит, забув записати якийсь рахунок.., мусив доплачувати і переплачувати (Фр., III, 1950, 76);
— Зобов’язань проти мене не маєте жодних. Лише квит підпишете, що взяли гроші (Коб., III, 1956, 418);
Пан Роздобудько, лічачи золоті кружальця, нахабно спитав: — Значиться, третина [грошей]?.. Чи, може, половина? — Третина, третина! — злякано погодився пан Купа-Стародупський. — Пишіть-но квит (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 267);
// заст. Записка.
— Коли хоч, я напишу до його квит, дам тобі до рук, і він тебе прийме (Н.-Лев., II, 1956, 84).
2. у знач. присудк. сл. Розрахунки закінчено.
[Яків:] Нема за ким і жалкувати. І за мною ніхто не пожалкує. Стало буть, кругом — квит (Кроп., III, 1959, 74);
— Ви принесли річ, одержали за неї, що належиться, і квит (Кол., Терен.., 1959, 356).
◊ Квит за квит — розрахунки закінчено.
[Тиміш:] Ти мені — пістоля, я тобі — коня,— квит за квит! (Кроп., V, 1959, 183);
Ми (ви і т. ін.) кви́ти з ким — ми (ви і т. ін.) розрахувалися з ким-небудь.
— Ти підлітком приїздив до нашого аулу і гостював у нас в нашій юрті.. — Ну, й гостював,— вже роздратовано ствердив Джантемир. — Але й ти.. теж тижнями гостював у мого батька. Тут ми квити, і ніхто нікому нічого не винний (Тулуб, В степу.., 1964, 18).
3. у знач. присудк. сл. Кінець, годі, усе.
Землеміра викликати та й хай розпланує, розмірить і квит (Головко, Мати, 1940, 76).
◊ І квит; Та й квит — та й годі.
Хоч як утішали діда, хоч як умовляли його,— він затявся на своєму: буде помирати і квит! (Дім., І будуть люди, 1964, 53);
Мав кожний запальну, нестриману натуру, — Стрілялися та й квит! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 143).
Значення в інших словниках
- квит — Квит: — квитанція [44-1] Словник з творів Івана Франка
- квит — квит 1 іменник чоловічого роду розм. квит 2 присудкове слово незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
- квит — Квит, квіт. Квитанція, розписка. Коли ж двірник не зможе добре вияснити обрахунку або не буде мати квитів або иньших паперів, аби доказати, на що він ужив доходів громадских [... Українська літературна мова на Буковині
- квит — Квиток, розписка, квитанція, г. поквитовання; ФР. кінець, все <н. віддай і квит>; ПР. СЛ. розквитались, розрахувались <н. ми з вами квит або квити>. Словник синонімів Караванського
- квит — -а, ч., розм. 1》 Те саме, що квитанція; розписка. || заст. Записка. 2》 у знач. присудк. сл. Розрахунки закінчено. Квит за квит — розрахунки закінчено. Ми (ви і т. ін.) квити з ким — ми (ви і т. ін.) розрахувалися з ким-небудь. 3》 у знач. присудк. сл. Кінець, годі, усе. Великий тлумачний словник сучасної мови
- квит — КВИТ, а, ч., розм. 1. Те саме, що квита́нція; розписка. Він не раз власне через дрібницю, через те, що згубив якийсь квит, забув записати якийсь рахунок.., мусив доплачувати і переплачувати (І. Франко); – Зобов'язань проти мене не маєте жодних. Словник української мови у 20 томах
- квит — Боргова розписка Словник застарілих та маловживаних слів
- квит — і (та й) квит. І все; та й годі. Хоч як утішали діда, хоч як умовляли його,— він затявся на своєму: буду помирати і квит (А. Дімаров); Фамільярним тоном обірвав його присадкуватий офіцер і рубонув у повітрі рукою.— Стояти й квит (Ю. Фразеологічний словник української мови
- квит — ЗАПИ́СКА (аркуш паперу, на якому що-небудь написано; коротенький лист), ПИСУ́ЛЬКА розм., ЦИДУ́ЛКА розм., ЦИДУ́ЛА розм., КВИТ заст. Я залишив на столі Христолобенку записку, що, мовляв, приїхала моя мама, то нехай пригощається гостинцями (Є. Словник синонімів української мови
- квит — Квит. Ми з тобо́ю квит Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- квит — Кви́т, -ту м. 1) Разсчетъ, полученіе рабочими денегъ. Черк. у. 2) Квитанція, расписка въ полученія. 3) Расписка, дающая право на полученіе чего-либо. Надів... рясу та й пішов до його (пана). Думаю: і познакомлюсь, і поговорю за квит на дрова. Словник української мови Грінченка