1. Українська літературна мова на Буковині

квит

Квит, квіт. Квитанція, розписка. Коли ж двірник не зможе добре вияснити обрахунку або не буде мати квитів або иньших паперів, аби доказати, на що він ужив доходів громадских [...], взагалі коли Рада громадска переконає ся, що двірник грішми громадскими зле госцодарив, то най не затверджує обрахунку (См.-Стоцький, Громада, 10); Коли прийде з Виділу краєвого наказ виѣчати запомоги, тоді треба написати квит так: “Квит. На 600 К, т. є. шістсот корон, котрі каса пожичкова і щаднича для громади Балківці, стоваришенє, зареєстроване з необмеженою порукою, нинішного дня отримало в готівці від ц. к. уряду податкового в Сиреті на підставі розпорядку Виділу краєвого з дня 28-го жовтня 1900 4. 4638. Серет, дня 2. листопада 1900. Печатка. Підписи ”. З квитом іде начальник каси до уряду податкового по гроші (См.-Стоцький, Порадник, 32); Всякий прихід і видаток мусить бути вписаний в касовій книзі, а крім того, має бути до кождого видатку ще й квіт (рахунок). Лиш на сотикові видатки квитів не треба (Канюк, 1906, 33); Та товариство показало ся супроти неточности і несловности своїх членів зовсім безсильним. Річ у тім, що в часі занепаду товариства попропадали квіти тих, що позичали гроші, а на урґенції товариства стереотипно відповідали довжники: “я віддав” або “віддам” (Сімович, 1908, 506)

// пол. kwit — розписка, квитанція.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. квит — Квит: — квитанція [44-1] Словник з творів Івана Франка
  2. квит — квит 1 іменник чоловічого роду розм. квит 2 присудкове слово незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  3. квит — Квиток, розписка, квитанція, г. поквитовання; ФР. кінець, все <н. віддай і квит>; ПР. СЛ. розквитались, розрахувались <н. ми з вами квит або квити>. Словник синонімів Караванського
  4. квит — -а, ч., розм. 1》 Те саме, що квитанція; розписка. || заст. Записка. 2》 у знач. присудк. сл. Розрахунки закінчено. Квит за квит — розрахунки закінчено. Ми (ви і т. ін.) квити з ким — ми (ви і т. ін.) розрахувалися з ким-небудь. 3》 у знач. присудк. сл. Кінець, годі, усе. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. квит — КВИТ, а, ч., розм. 1. Те саме, що квита́нція; розписка. Він не раз власне через дрібницю, через те, що згубив якийсь квит, забув записати якийсь рахунок.., мусив доплачувати і переплачувати (І. Франко); – Зобов'язань проти мене не маєте жодних. Словник української мови у 20 томах
  6. квит — Боргова розписка Словник застарілих та маловживаних слів
  7. квит — і (та й) квит. І все; та й годі. Хоч як утішали діда, хоч як умовляли його,— він затявся на своєму: буду помирати і квит (А. Дімаров); Фамільярним тоном обірвав його присадкуватий офіцер і рубонув у повітрі рукою.— Стояти й квит (Ю. Фразеологічний словник української мови
  8. квит — ЗАПИ́СКА (аркуш паперу, на якому що-небудь написано; коротенький лист), ПИСУ́ЛЬКА розм., ЦИДУ́ЛКА розм., ЦИДУ́ЛА розм., КВИТ заст. Я залишив на столі Христолобенку записку, що, мовляв, приїхала моя мама, то нехай пригощається гостинцями (Є. Словник синонімів української мови
  9. квит — Квит. Ми з тобо́ю квит Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. квит — КВИТ, а, ч., розм. 1. Те саме, що квита́нція; розписка. Він не раз власне через дрібницю, через те, що згубив якийсь квит, забув записати якийсь рахунок.., мусив доплачувати і переплачувати (Фр., III, 1950, 76); — Зобов’язань проти мене не маєте жодних. Словник української мови в 11 томах
  11. квит — Кви́т, -ту м. 1) Разсчетъ, полученіе рабочими денегъ. Черк. у. 2) Квитанція, расписка въ полученія. 3) Расписка, дающая право на полученіе чего-либо. Надів... рясу та й пішов до його (пана). Думаю: і познакомлюсь, і поговорю за квит на дрова. Словник української мови Грінченка